Чому тваринам потрібні коридори дикої природи
Тисячі видів зникають через втрату ареалу проживання. Проте, як показує нещодавній успіх коридорів дикої природи, можливість зв’язку може стати в пригоді.
На фото: охорона ареалу проживання чорного ведмедя у Флориді допомогла збільшити популяцію з 300 особин в 1970-х роках до 3000 сьогодні.
Завдяки сучасним шосе, “Боінгам”, соціальним мережам та смартфонам, люди набагато краще поєднані між собою. У той же час дикі тварини стають все більше роз’єднаними. У цьому випадку вони опинились у пастці серед безперервно зростаючого моря людей.
Втрата ареалу проживання — найбільша загроза дикого світу. Це основна причина, чому під загрозою зникнення знаходяться 85% видів, які занесено до Червоного списку МСОП (Міжнародної спілки охорони природи) і чому планета знаходиться на грані масового вимирання видів, які зараз зникають в тисячі разів швидше, ніж протягом усієї історії. Частково це спричинено діями на кшталт вирубки лісів, що прямо знищує екосистему, але великою небезпекою для тварин є також “повільні” небезпеки, як от розділення ареалу проживання через будівництво нових доріг, ферм, дія забруднення довкілля та кліматичної зміни.
Першими жертвами втрати території ареалу стають великі хижаки, чиє життя значною мірою залежить від міграції. Щойно скорочується площа ареалу проживання тварин, зростають інші ризики, наприклад, хвороби, агресивні види та браконьєрство .
Читати також: Зміна клімату відкриває двері смертельним захворюванням , Китай заборонив імпорт слонової кістки на один рік
На щастя, аби виправити цю проблему, немає потреби переносити міста чи рити дороги. Ви здивуєтесь наскільки легко співіснувати з дикою природою, якщо просто залишити достатньо місця для утворення буферних зон між нам и. У цьому випадку мається на увазі не лише захист ареалів від змішування, а й забезпечення зміни зв’язків між ними шляхом утворення масштабних коридорів дикої природи. Це щось схоже на те, як ми з’єднуємо свої міста будівництвом доріг.
Зміна зв’язків між ареалами допомогла подвоїти популяцію амурського леопарда, порівняно з 2007 роком
Щаслива стежка
Науковці вже давно зрозуміли, що тваринам краще мати просторі території замість ізольованих шматків землі. Проте знадобилось немало часу, аби ця ідея прижилася.
— Від самого початку існування природоохоронної біології рекомендувалися коридори дикої природи, — розповідає пан Гаддад. — Якщо ви подивитесь на природний стан ареалів, то побачите, що вони були великими ще до того, як людина перекроїла їх на всі боки, а тому ідея поновлення зв’язків між ними мала інтуїтивний характер. Постало питання: “А чи спрацюють ці коридори?”. Останні 10 чи 20 років ми доводимо, що вони таки працюють.
Читати також: Перемога панд – їхня популяція збільшується!
Коридори дикої природи зараз у тренді. Вони стали не лише ключовими частинами багатьох урядових програм зі збереження видів, а й д опомагають відродити звіринці для диких тварин по всьому світу . Коридори набули особливої важливості з огляду на швидкі темпи кліматичної зміни, адже підвищення температури та інші зміни навколишнього середовища змушують багато видів мігрувати до прохолодніших, вищих, вологіших чи сухіших територій, і то за умови, що на старому місці проживання вони не опинились у пастці.
Крик дикої дороги
Коридор дикої природи може мати будь-яку протяжність, навіть коротеньку, на кшталт маршрутів саламандр чи комах, але “Вайлдлендс Нетворк” фокусується на стежках континентального масштабу великих тварин, особливо хижаків. Програма визначила 4 основних "диких" шляхи по північній Америці, кожен з яких становить окрему мережу регіональних коридорів, що їх намагаються зв’язати воєдино.
— Вайлдленд поєднує тисячі коридорів, — каже Вакаріу. — Кожен коридор – річ у собі, адже вони такі різні. Одні можуть вміщати усю долину ріки, інші – вершечки гір. Усе залежить від видів тварин, яких ви намагаєтесь захистити.
“Підземна екологія”
Найчастіше м’ясоїди стають основним об’єктом широкомасштабних коридорів дикої природи, але все робиться не лише заради них. Річ у тім, що в ищі хижаки вважаються ключовими видами, які допомагають тримати баланс цілої екосистеми.
— Якщо великі м’ясоїди усуваються з ареалу проживання, то це відображається на усьому харчовому ланцюзі, — стверджує Вакаріу. — У 30-х роках вовки повністю зникли з заповідника Єлловстоун, а тому їхня основна їжа, лосі, не маючи контролю з боку хижака, безмірно розмножились. Зазвичай, лосі насторожено стоять на одному місці та жують траву, але за відсутності вовків вони стали почуватись спокійно та поїли всі осики та саджанці тополь. Зрештою, ці дерева перестали рости у заповіднику.
Популяція вовків відновилась, лосі знову в тонусі. Це дозволило популяції рослин процвітати, що допомагає природі: контролює ерозію річкових берегів, підтримує пташині гнізда та дозволяє ведмедям ласувати ягодами перед зимовими холодами та запасатись підшкірним жиром.
Спеціалісти із захисту природи сподіваються симулювати подібне пристанище на артерії Єлловстоун-Юкон, а також ширшого західного вайлдвей та коридорів для хижаків по всьому світу. Наприклад, ініціатива “Коридор для ягуара” охоплює ареали проживання ягуарів у 15 країнах центральної та південної Америки, а проект “ ” з’єднує 11 областей в Індії та Непалі, що знаходяться під захистом, створюючи коридори для тигрів й таких рідкісних диких тварин, як слони чи носороги.
Розмиті лінії
Цілком зрозуміло, що дикій природі краще залишатись дикою, проте часом ареали проживання перетинаються з цивілізацією. Ймовірно, це означатиме, що слід залишати лісосмуги між селами для шимпанзе, висаджувати дерева вздовж ферм для птахів та будувати підземні чи наземні переходи для лосів, аби дати їм можливість обійти завантажені транспортом шосе . Час від часу це може означати поділ місця з дикими тварина, як це пропонує ініціатива “Коридор для ягуара” на своєму : “Таким коридором може стати ранчо, плантація цитрусових, навіть чийсь двір. Однаково. Це повинно бути місце, де ягуар зможе вільно та безперешкодно пройти”.
Здебільшого дикі тварини не намагаються мігрувати через міста. Фрагментація ареалу часто спричиняється менш інтенсивним розвитком, наприклад, ферм чи ранчо, і в цьому випадку не обов’язково є несумісною з дикою природою.
У країнах, що розвиваються, групи захисту природи часто платять власникам землі за охорону їхніх володінь чи висадження дерев на межах території. Ця стратегія вже працює та допомагає шимпанзе та слонам у деяких частинах Африки.
Захист подібних природних куточків інколи сам по собі приносить прибуток власнику землі. Дослідження, проведене 2013 року, до прикладу, показує, що, якщо виробники кави в Коста-Риці залишають необроблені ділянки дощового лісу на плантаціях, то птахи, які звично населяють їх, повертаються та поїдають кавових жуків – шкідників, які легко можуть знищити увесь урожай . Захист лісів навколо ферми підтримує популяцію лисиць, сов та інших хижаків, які контролюють розмноження гризунів, а також кажанів, що харчуються комахами. Усі ці тварини разом узяті економлять фермерам Північної Америки близько 3 700 мільярдів доларів на рік. Пані Дімміт зазначає, що з усіх типів земельних наділів ферми найкраще гармоніюють з дикою природою, тому захисники природи конче повинні бачити у фермерах і власниках ранчо своїх вірних союзників, і аж ніяк не ворогів.
Одначе, незважаючи на те, що сільське господарство може зіграти важливу роль у возз’єднанні екосистем , навіть добре організоване фермерське господарство допомагає лише у випадку, якщо тварини мають достатньо просторий ареал проживання. Запобігання масовому вимиранню вимагає зростання міжнародної уваги в наступні десятиліття. І це не враховуючи майже 14% земель, які наразі знаходяться під охороною по всій планеті. Деякі біологи стверджують, що слід надати половину планети дикій природі, іншу половину – людям. Ця концепція відома під назвою “половина Землі” .
Мета шляхетна, проте ці дані не повинні затьмарювати неймовірний прогрес, якого можна досягти з часом. Зрештою, подібно до системи швидкісного шосе чи поданого матеріалу на “ Фейсбук ” , загальна чисельність ареалів дикої природи не завжди настільки ж важлива, як чисельність їхніх зв’язків.
Джерело:
