Едвард Буртинський: фотограф, здатний віднайти мистецтво у річці з токсичними відходами

Про токсичний шарм найнебезпечніших місць у світі канадський фотограф розповів британському журналісту Аластеру Суку (Alastair Sooke) напередодні нової виставки.

Фото:  Ріка Тйорса в Ісландії, 2012 / Едвард Буртинський

«Я був у Китаї багато разів, – розповідає 61-річний майстер-пейзажист, – але ніколи не бачив Великої Стіни». Він сміється: «Я ніколи не гуляю туристичними стежками. Мої світи починаються позаду парканів та за колючим дротом».

За більш ніж три десятиліття популярний фотограф задокументував чимало найнебезпечніших територій на планеті – від річок токсичних відходів в Онтаріо до шкідливого кладовища кораблів на пляжах Бангладеш.

 

Едвард Буртинський (Edward Burtynsky) у Берліні, 2012
Фото: Soeren Stache/DPA/ALAMY

Едвард Буртинський робить кольорові фотографії, насичені багатьма деталями, використовуючи широкоформатну камеру. Ці приголомшливі світлини, схожі на диво, показують згубний вплив важкої промисловості та сільського господарства на довкілля.

«Можливо, якось я поїду туристом, щоб подивитися на Теракотову армію», – ділиться він зі мною. Але ми обидва знаємо, що цьому ніколи не бувати.

Нова книжка Едварда, «Основні елементи» (Essential Elements), котра скоро вийде, змусить по-новому оцінити вражаючий творчий шлях канадця. Більше половини фотографій не демонструвалися раніше.

ГЕС Сілоду на річці Цзиньша, Китай, 2012
Фото: Едвард Буртинський  

Тим часом у лондонській галереї монтують спеціальну виставку робіт Буртинського. Там показуватимуть і декілька дивовижних картин з його останньої серії «Соляні промисли» (Salt Pans) – унікальну аерофотозйомку солончаків в Гуджараті (Індія), де більше ніж 100 тисяч працівників щороку випарюють мільйони тонн солі з паводкових вод недалеко від Арабського моря.

«Я цілий тиждень літав над цією територією на літакові «Сесна», – пригадує Буртинський. Він використовує гіростабілізовану цифрову камеру для аерофотозйомки. – «Пейзажі мають чудовий нейтрально сірий фон. Але сіль також випромінює різні кольори веселки: зелений, жовтогарячий, червоний. Візуально це виглядало неймовірно».

Солончаки в Гуджараті
Фото: Едвард Буртинський  

Буртинський мешкає в Торонто, але ми зустрілися в Лондоні, в офісі, прикрашеному однією з його характерних робіт: велика, потужна фотографія залізничної колії, підірваної у прямовисному скелястому схилі загрозливої гори Британської Колумбії.

Він зробив цю світлину на початку кар'єри – у 1985 році, всього через 3 роки після того, як він закінчив «Фотографію» в Університеті Райєрсона (Торонто). Але вона подібна до інших його картин. Дорогу видно біля дна, а більшу частину композиції забирає схил гори, весь в абстрактних візерунках.

Скеля із червонуватими, брунатно-жовтими та білими відтінками на фоні сіруватого щебеню створює мальовничий ефект. Там немає точки фокуса, але сплющеність простору не дає жодній частині композиції привілею. Здається, ніби фотограф намагався наслідувати картини абстрактних експресіоністів, таких як Джексон Поллок (Jackson Pollock).

Шахта по видобутку міді у Моренсі, США, 2012
Фото: Едвард Буртинський  

Роботи Буртинського завжди посідають неоднозначну позицію десь між містичністю фотожурналістики та формалізмом мистецтва для мистецтва. Що він вважає важливішим: документальний імпульс чи прості візуальні ефекти?

«Ні форми, ні зміст не переважають: вони збалансовані», – відповідає пейзажист. У 2003 році, у розквіті кар'єри, Буртинського вшанували виставкою у Національній галереї Канади. «Люди часто запитують: «Як ти придумуєш свої твори? Є якась формула?» А я кажу: не зовсім. Я намагаюся бути чесним із композиційною інтуїцією щодо світла та форми, ліній, текстури, кольору – щодо усіх цих речей. Але я також веду до більш потужних ідей – про наші відносини із натуральними елементами природи, і з тим, як ми використовуємо та переробляємо їх».

Корабельня, Провінція Чжецзян, Китай, 2005
Фото: Едвард Буртинський

З роками ці потужніші ідеї стали домінувати. Як свідчить Бретт Роджерс (Brett Rogers), директорка лондонської Галереї Фотографів, яка у 2012 році виставляла більш ніж 30 фотографій-пейзажів Буртинського, його роботи стали «менш описовими та більше політичними», що відображає його зростаючу стурбованість впливом людини на довкілля. «Поза сумнівом,  Буртинський один із найважливіших та найвпливовіших фотографів, що досліджує основні екологічні проблеми нашого часу », – говорить вона.

Буртинський розповідає, що найстрашніше місце, де він коли-небудь був, – це морський порт Читаґонґ в Бангладеш, де виведені з експлуатації нафтові танкери демонтують для утилізації в корабельню.

Зруйнована корабельня, Читаґонґ, Бангладеш, 2000
Фото: Едвард Буртинський

«Мені здавалося, ніби я повернувся в минуле до Діккенса та диявольських млинів», – згадує він.  – «Чоловік, вкритий нафтою, ламав найбільший корабель, колись побудований людьми, з чимось не складніше різака. Ніякої безпеки, ніякого захисту довкілля. Вони спалювали пластмасу. Азбест був усюди. Життя було дешеве, коротке та жорстоке. Кожна людина була сама для себе».

Утилізація суден,  Читаґонґ, Бангладеш, 2001
Фото: Едвард Буртинський

У серії світлин «Утилізація суден» (Shipbreaking), яка виникла з його досвіду у Бангладеш, фотограф зазнімкував зіпсований нержавіючий метал, котрий викинули у прибережних пустках, як модерністські скульптури в забутті. Придивіться, крихітний нирок відпочиває на балці. Можливо, це вселяє надію, як голуб після потопу. Спірно, але «підривна діяльність», як він назвав це, результату Буртинського, зараз важливіша, ніж заняття мистецтвом. «Всі повинні бути стійкими, – каже він мені, – тиск, який на нас чинять, величезний. Нам потрібен набір правил, але ніхто не відповідальний. Скільки ми будемо миритися із цим?»

Зараз він знімає новий фільм під назвою «Проект Антропоцен» (The Anthropocene Project) – третій у трилогії повнометражних документальних фільмів після «Промислових ландшафтів» (Manufactured Landscapes, 2006) та «Водяних знаків» (Watermark, 2013), які Буртинський зняв разом із канадським режисером Дженніфер Бейчвал (Jennifer Baichwal). Він (фільм) буде розслідувати сучасну наукову теорію, яка сперечається з тим, що ми живемо в антропологічну епоху, тому що діяльність людства формує та одночасно руйнує екосистему Землі.

Видобуток срібла на озері Лефрой, Австралія, 2007

Що він скаже тим, хто залишається скептичним до того, що люди відповідальні за глобальне потепління? «Це божевілля, – відповідає він, – ми зайшли надто далеко, щоб не отримати серйозніші наслідки. Питання тільки, як сильно вони вдарять по нам».

Читати також:  Це зовсім не марево: яскрава арт-інсталяція, що захоплює та шокує одночасно