Глобальне потепління: жахлива математика

Білл МакКіббен ( ]]> 350.org ]]> ) для журналу  ]]> Rolling stone ]]>

про т ри показники, що спричиняють глобальну катастрофу і відкривають нам обличчя справжнього ворога.

Якщо величезні пожежі у Колорадо і ваші рахунки за електроенергію через надмірне використання кондиціонерів цього літа виглядають непереконливо, то ось деякі точні показники щодо зміни клімату: липень перевищив 3215 рекордних температурних показників у Сполучених Штатах. Після найтеплішого травня це стало рекордом для північної півкулі: 327 місяців поспіль температура всієї земної кулі перевищує середні показники ХХ ст., різниця між якими складає 3 , 7 * 10-99, що більше, ніж кількість зірок у Всесвіті.

Метеорологи повідомляють, що ця весна була найтеплішою. Вона просто «нокаутувала» попередній рекорд, ставши «порою року з найбільшим температурним відхиленням від «середнього показника». Того ж тижня влада Саудівської Аравії повідомила про дощ у Мецці попри спеку у 42 °C. Це була найтепліша злива в історії планети.

Здається, світові лідери цього не помітили. Минулого місяця на зустрічі в Ріо до 20-річчя глобального саміту щодо навколишнього середовища 1992 року нічого не було досягнуто. На відміну від Джорджа Буша, який прибув на першу нараду, Барак Обама навіть не з’явився. Це був «привид радісного, впевненого зібрання, що відбулося 20 років тому», — написав британський журналіст Джордж Монбіот. «З того часу, як 1989 року я написав одну з перших книг для широкої аудиторії про глобальне потепління, і відтоді, як я провів минулі десятиліття марно працюючи над його сповільненням, можу із впевненістю сказати, що ми  швидко програємо цю боротьбу. Програємо, бо як і раніше, заперечуємо небезпеку, що нависла над людською цивілізацією», —пише автор статті.

Щоб зрозуміти серйозність нашого скрутного становища, треба просто трохи підрахувати. Минулого року досить простий арифметичний аналіз, вперше опублікований фінансовими аналітиками Великої Британії, дійшов до відома науковців і журналістів, але не широкої громадськості. Цей аналіз докорінно змінює більшість звичних політичних уявлень про зміну клімату і дає можливість зрозуміти наше нестійке — майже-але-не-цілком-безнадійне — становище.

Показник № 1: 2 °С

Якби це був фільм у голлівудському стилі, Копенгагенська кліматична конференція 2009 року стала б кульмінацією світової боротьби за сповільнення зміни клімату. Провідний британський кліматичний економіст сер Ніколас Стерн назвав цю подію «найважливішим зібранням з часів Другої світової війни, враховуючи те, що поставлено на карту». Данський міністр енергетики Конні Гедегард, яка головувала на конференції, заявила: «Це наш шанс. Якщо ми його проґавимо, то знадобляться роки, перш ніж з’явиться новий і кращий. Якщо взагалі колись з’явиться».

Звичайно, ми його проґавили. Конференція у Копенгагені ефектно провалилася. Ні Китай, ні Сполучені Штати, відповідальні за 40% світових викидів вуглецю, не були готові йти на серйозні поступки, тому конференція безцільно дрейфувала протягом двох тижнів, аж поки останнього дня не прибули світові лідери.

Серед хаосу, намагаючись врятувати ситуацію, президент Обама взяв ініціативу у складанні плану «Копенгагенської угоди». Проте ці цілком добровільні домовленості нікого ні до чого не зобов’язували: не було розроблено навіть механізмів для скорочення викидів вуглецю. «Копенгаген сьогодні — це місце злочину, — роздратовано заявили представники Грінпісу, — з винними чоловіками і жінками, що тікають до аеропортів». Заголовки газет були однаково жорстокими: «Копенгаген: Мюнхен нашого часу?» — запитував один.

Тим не менше, угода містила один важливий показник. Пункт 1 офіційно визнавав «науковий погляд на те, що підвищення світової температури має не перевищувати 2 °С. І у наступному пункті заявлено, що «ми погоджуємося з необхідністю серйозних скорочень світових викидів.. щоб втримати підвищення температури нижче 2 °С». Наполягаючи на 2 °С, угода ратифікувала позиції, прийняті раніше у 2009 році Великою вісімкою і так званим Головним економічним форумом. Цей показник вперше було прийнято 1995 року на кліматичній конференції очолюваній Ангелою Меркель.

Трохи контексту: на сьогодні температура планети підвищилася на 0,8 °С, що завдало набагато більше шкоди, ніж очікували науковці. (Третина морського льоду в Арктиці зникла, океани стали на 30% кислотнішими, а через те, що тепле повітря містить більше пари, ніж холодне, то атмосфера над океаном тепліша на 5 %, і це створює небезпеку руйнівних повеней). Беручи до уваги ці наслідки, вчені дійшли висновку, що ці 2 °С — занадто поблажлива межа. «Температура вище 1 °С є ризикованою, — пише Керрі Емануель з Массачусетського технологічного інституту, провідної установи з вивчення ураганів, — ситуація стає менш сприятливою з підвищенням температури». Томас Лавджой, колишній головний радник Всесвітнього банку з біорізноманіття, коментує це так: «Ми бачимо те, що відбувається сьогодні при 0,8 °С. 2 °С — це просто забагато». Науковець НАСА Джеймс Гансен, один з провідних кліматологів планети, ще різкіший: «Мета не перевищити 2 °С — це насправді рецепт довгострокової катастрофи». На саміті у Копенгагені представників малих острівних держав попередили про те, що багато хто не переживе двоградусного підвищення температури — «деякі країни швидко зникнуть». Коли делегатів з країн, що розвиваються, попередили: 2 °С — самогубство для посушливої Африки, багато з них почали скандувати: «Один градус, одна Африка».

Незважаючи на такі обґрунтовані побоювання, політичний реалізм взяв верх над науковими даними і світ домовився про мету у 2 °С. Поки що це єдине, до чого домовились світові лідери.

В цілому 167 країн, відповідальні за більш ніж 87 % світових викидів вуглецю, підписали Копенгагенську угоду, схваливши допустиму межу підвищення середньої температури до 2 °С. Лише кілька десятків країн відмовилися підписати угоду, зокрема Кувейт, Нікарагуа і Венесуела. Навіть Об’єднані Арабські Емірати, що заробляють на експорті нафти і газу, підписалися. Отже, не можна підвищувати температуру більше, ніж на два градуси, — це найнижчий поріг. Два градуси!

Показник № 2: 565 гігатонн

Науковці вважають, що люди можуть викинути близько 565 гігатонн вуглекислого газу в атмосферу до середини століття і все ще не перетнути межу у 2 °С (4 шанси з 5-ти). Ця ідея глобального «вуглецевого бюджету» з’явилася близько 10 років тому, коли вчені почали підраховувати, скільки нафти, вугілля і газу ще можна безпечно спалити. Відтоді, як температура Землі підвищилась на 0,8 °С, ми вже на півдорозі до «мети». Але за допомогою комп’ютерних моделей було підраховано, що навіть якщо ми зупинимо викиди CO ₂ зараз, температура все одно підніметься ще на 0,8 °С, адже раніше виділений вуглець продовжить нагрівати атмосферу. Це означає, що ми вже на три чверті наблизились до допустимої межі.

Ніхто не наполягає на тому, що ці підрахунки точні, але в цілому вони правдиві. Показник у 565 гігатонн було отримано від однієї з найскладніших комп'ютерних імітаційних моделей, які побудували кліматологи світу за останні кілька десятиліть. Зараз він підтверджується новітніми клімат-імітаційними моделями, що будуть завершені до наступної доповіді Міжурядової групи експертів зі зміни клімату. «Спостерігаючи за моделями, бачимо, що їхні дані мало чим відрізняються, — говорить Том Віглі, австралійський кліматолог з Національного центру атмосферних досліджень, — зараз у нашій базі даних є близько 40 моделей, раніше було 20. Але результати приблизно однакові. Ми лише деталізуємо їх. Думаю, що небагато змінилося за минуле десятиліття». Вільям Коллінз, старший кліматолог Національної лабораторії Лоренса Берклі, погоджується: «Я думаю, що результати цього етапу моделювання будуть дуже схожими».

Ми продовжуємо рік за роком забруднювати атмосферу, зробивши перерву лише в кризовий 2009 рік. Наприкінці травня Міжнародне енергетичне агентство опублікувало свої останні дослідження: викиди СО ₂ за останній рік зросли до 31,6 гігатонн, що на 3,2 % більше, ніж минулого року. В Америці була тепла зима, тому більшість заводів перейшли на природній газ і викиди трохи зменшилися; Китай продовжував бурхливо розвиватися, тож його викиди вуглецю піднялися на 9,3 %; японці закрили свої атомні електростанції після Фукусіми, тому їхні викиди зросли на 2,4 %. «Були спроби використовувати більше поновлюваних джерел енергії і підвищувати енергоефективність, — говорить Корін Ле Кере, що керує Англійським Тіндолл Центром з дослідження кліматичних змін, — але поки що ефект є незначним». Серії досліджень передбачають, що викиди вуглецю будуть зростати приблизно на 3 % в рік, а це перевищить домовленість про 565 гігатонн через 16 років . «Нові дані дають дальші докази, що двері до двоградусної траєкторії будуть закриті, — сказав Фатіх Біроль, головний економіст МЕА, — адже існує тенденція до збільшення температури на 6 °С ».

Отже, з новими даними в руках на конференції в Ріо всі відновили заклики до серйозних міжнародних дій, щоб повернутися назад до двоградусної траєкторії. Цей фарс буде тривати в листопаді, коли відбудеться наступна Конференція Сторін Рамкової конвенції ООН щодо зміни клімату в Катарі. Це буде вже 18-та така конференція: перша була проведена у Берліні 1995 року і за цей час, по суті, не зроблено нічого. Вчені вже не хочуть щось коментувати, а просто надають дані. «Наше повідомлення залишається незмінним протягом майже 30 років, — говорить Коллінз, криво усміхаючись, — і у нас є обладнання, щоб детально представити докази. Якщо ми хочемо продовжувати нинішній курс дій, то повинні цілком проаналізувати докази, надані науковою спільнотою».

Але до цього часу такі заклики були малоефективними. Ми перебуваємо в такому ж становищі, як і всю цю чверть століття: за науковими попередженнями йде політична бездіяльність. Один з високопоставлених учених сказав: «Ви знаєте, про ці нові пачки сигарет, де уряд змусив помістити фотографію людини з діркою в горлі? Газові насоси повинні мати щось подібне».

Показник № 3: 2795 гігатонн

Цей показник було вирахувано минулого літа Ініціативою з контролю за викидами вуглецю ( Carbon Tracker Initiative ): команда лондонських фінансових аналітиків та екологів, які опублікували звіт, намагалася поінформувати інвесторів про можливі ризики, які загрожують їхнім акціям зі зміною клімату. Йдеться про кількість вуглецю, що вже міститься у запасах вугілля, нафти і газу видобувних компаній та країн (наприклад Венесуели і Кувейту). Коротше кажучи, це викопне паливо, яке в даний час ми плануємо спалити. І ключовим моментом є те, що це нове число — 2795 —  більше, ніж 565. У п'ять разів більше!

Ініціатива з контролю за викидами вуглецю на чолі з Джеймсом Літоном, екологом, що служив радником в гіганті аудиту PricewaterhouseCoopers , перевірить власні бази даних, щоб з’ясувати, скільки нафти, газу і вугілля великі світові енергетичні компанії тримають у запасі. Ці показники не є ідеальними: вони невичерпно відображають нещодавній сплеск використання нетрадиційних джерел енергії (таких, як сланцевий газ) і не відображають запаси вугілля, вимоги до звітності щодо використання якого менш жорсткі, ніж щодо нафти та газу. Але для великих компаній цифри цілком точні: якщо спалити всі запаси провідних нафтогазових компаній Лукойл в Росії і ExxonMobil в Америці, кожна з них викине більше 40 гігатонн вуглекислого газу в атмосферу.

Подумайте про 2 °С як про правове обмеження алкоголю — еквівалент рівня 0,08 алкоголю в крові, з яким ви могли б сідати за кермо. 565 гігатонн — кількість напоїв, які можна випити, щоб залишитися у межах цього рівня (скажімо, шість пляшок пива за вечір). А 2795 гігатонн? Це 36 пляшок викопного палива, вже відкриті і готові до забруднення.

У нас є в п'ять разів більше нафти, вугілля і газу, ніж та кількість, яку вчені вважають безпечною для використання. Ми повинні були б сховати 80   % цих запасів під землею, щоб уникнути фатальної долі. Тепер, якщо не буде масового втручання, ми маємо дуже мало шансів на безпечне майбутнє.

Технічно це вугілля, нафта та газ, як і раніше, в ґрунті. Але економічно вони вже на поверхні, адже фігурують у вартості акцій, компанії позичають гроші під їх заставу, країни формують свої бюджети, сподіваючись на майбутні прибутки від видобутку. Це пояснює, чому великі компанії так хотіли запобігти регулюванню вуглекислого газу: ці запаси є їхнім основним активом, вартістю компанії. Ось чому вони так важко працювали протягом останніх років над розробкою нафтоносних пісків Канади,  морського дна чи гір Аппалачі. Якби Exxon або Лукойл припинили викачувати свої запаси, щоб уникнути кліматичних катастроф, вартість їх компаній впала б. Джон Фуллертон, колишній виконавчий директор JP Morgan, який зараз керує Інститутом капіталу, підрахував, що за ринковою вартістю сьогодні ці 2795 гігатонн викидів вуглекислого газу коштують близько 27 трлн доларів. Тобто, якщо прислухатися до вчених і всі 80 % копалин залишити під землею, довелося б списати активів на 20 трлн доларів.

Ці дані неточні, звичайно, але в порівнянні з вуглецевою спекуляцією, житлова виглядає просто мізерною. Якщо спалити все те вугілля на радість інвесторів, то планета перетвориться на жерло вулкану.

Як було сказано на початку, боротьба з глобальним потеплінням не була успішною. Викиди вуглекислого газу продовжують збільшуватись, особливо в країнах, що розвиваються, через їхнє прагнення наздогнати промисловість Заходу. Навіть у багатих країнах незначні скорочення викидів не стали проривом, що докорінно змінив би залізну логіку цих трьох показників. Німеччина є однією з небагатьох великих країн, що насправді намагалася щось змінити: однієї сонячної суботи наприкінці травня ця нація отримала майже половину своєї потужності від власних сонячних батарей. Це маленьке чудо показує, що у нас є технології для вирішення проблем. Але нам не вистачає сили волі. Німеччина — це виняток, а як правило, використовують вуглець.

Це означає, що ми багато знаємо про те, які стратегії не працюють. Екологічні організації, наприклад, витратили багато часу, намагаючись змінити індивідуальний спосіб життя: мільйони купили знамениту енергозбережувальну лампочку, але так само нове покоління купує телевізори з пласким екраном, що витрачають багато електроенергії. Більшість з нас амбівалентно ставиться до зеленого способу життя: ми любимо недорогі рейси у теплі країни, і не хочемо від них відмовлятися. Всі ми якось користуємось перевагами дешевого викопного палива, тому боротьба зі зміною клімату — це боротьба проти себе.

Люди вважають — і це правильно — що їхні індивідуальні дії не матимуть вирішального значення для зменшення концентрації СО ₂ в атмосфері. 2010 року опитування показало, що «в той час як повторне використання і переробка продуктів широко поширені в Америці і 73 % опитаних оплачують рахунки он-лайн, щоб зберегти папір», тільки 4 % скоротили використання суспільних благ і лише 3 % придбали гібридні авто. Років за сто ми б, ймовірно, змінили спосіб життя, але часу в нас обмаль.

Ефективнішими були б зміни у політичній системі, до яких так само марно закликали екологи. Вони терпляче переконували лідерів, попереджували про небезпеку, сподіваючись, що хтось прислухається. Іноді, здавалося, це спрацьовувало. Барак Обама енергійніше за попередників проголосив кампанію з боротьби зі зміною клімату. Після перемоги на виборах він сказав своїм прихильникам, що його перемога позначить момент, коли «підвищення рівня світового океану почне сповільнюватися». І він домігся однієї істотної зміни: постійного збільшення ефективності використання автомобільного пального. Чверть століття тому ці заходи були б величезною перемогою. Але зважаючи на згадані показники, це дуже незначний початок.

Зараз ефективними заходами є припинення видобутку вугілля, а не повільне зменшення його використання. Проте секретар із внутрішніх справ при президенті США, наприклад, розпочав власний видобуток вугілля у Паудер-Ривер в штаті Вайомінг, де загальний басейн містить 67,5 гігатонн вугілля (це більше 10 % доступного атмосферного простору). Те ж саме відбувається в Арктиці. Тривають розробки і морського дна, адже президент заявив під час виборчої кампанії в березні: «Даю вам слово, що ми будемо продовжувати буріння скрізь, де можемо... Я беру на себе таке зобов’язання». Наступного дня президент пообіцяв використовувати енергію вітру й сонця і, разом з тим, пришвидшити видобуток палива: «Видобуток більшої кількості нафти і газу є й буде найважливішою частиною нашої енергетичної стратегії». Тобто він прагне знайти нові родовища, щоб збільшити вже відомі 2795 гігатон.

Іноді іронія занадто очевидна: на початку червня держсекретар Хіларі Клінтон відвідала норвезький дослідницький траулер, щоб на власні очі побачити шкоду від змін клімату. «Значна кількість передбачень щодо потепління в Арктиці уже підтверджені фактичними даними», — сказала вона, описуючи нинішній стан як «протверезіння». Але переговори, задля яких вона зустрілася в Скандинавії з іншими міністрами закордонних справ, стосувалися в основному того, як забезпечити західні країни часткою нафти вартістю у $ 9 трлн (це більш як 90 млрд барелів, або 37 гігатон вуглецю), що стане доступною після танення арктичного льоду. Минулого місяця адміністрація Обами повідомила, що вона дасть Shell дозвіл на початок буріння в Арктиці.

Майже кожен уряд, що має родовища вуглеводню, веде компромісну політику. Канада, наприклад, є державою з ліберально-демократичною формою правління, що славиться своїм інтернаціоналізмом, — не дивно, що вона підписала Кіотський протокол , пообіцявши значно скоротити свої викиди вуглецю до 2012 року. Але зі зростанням цін на нафту бітумінозні піски Альберти раптом стали економічно привабливими — кліматолог НАСА Джеймс Хансен зазначив у травні, що вони містять до 240 гігатонн вуглецю (якщо поставитися до ліміту у 565 гігатонн серйозно, то це майже половина всього обсягу), а це означає, що зобов’язання Канади в Кіото були абсурдними. У грудні уряд Канади вийшов з договору через загрозу штрафу за невиконання своїх зобов'язань.

Таке ж лицемірство і з ідеологічного боку: у своєму виступі на конференції в Копенгагені президент Венесуели Уго Чавес цитує Розу Люксембург, Жан-Жака Руссо та «Христа Спасителя», стверджуючи, що «зміна клімату, безсумнівно, є найважливішою екологічною проблемою століття» . Але навесні наступного року в Симон Болівар Хол державної нафтової компанії він підписав угоду про розробку величезного родовища бітумінозних пісків в Оріноко як «найбільш значного двигуна для комплексного розвитку всієї території і венесуельського населення». Родовище в Оріноко більше, ніж у провінції Альберта —  разом вони заповнять весь доступний атмосферний простір.

Тож на шляху до вирішення проблеми глобального потепління відбувалися лише поступові зміни, з частими зупинками. Швидкі кардинальні зміни вимагають утворення руху, а рух потребує ворогів. За висловом Джона Кеннеді: «Рух за громадянські права має бути вдячним Богові за Булла Коннора. Він допоміг йому так само, як Авраам Лінкольн» . Якраз ворогів не вистачало зміні клімату.

Але погляд на всі ці показники дає змогу зрозуміти, що у планети дійсно є ворог, готовий діяти активніше, ніж уряди чи окремі особи. Потрібно поглянути на видобувну промисловість у новому світлі. Вона стала негідною, найбільш безвідповідальною на землі. Це ворог номер один для виживання нашої цивілізації. «Багато компаній чинять негідно, провадячи свій бізнес, — платять мізерну заробітну плату, змушують працювати на підприємствах за потогінною системою — і ми намагаємося впливати на них, щоб змінити цю практику», — говорить ветеран боротьби з корпоративним лідерством Наомі Кляйн , яка працює над книгою про боротьбу зі зміною клімату. «Але ці показники прояснюють ситуацію: для видобувної промисловості руйнування планети є бізнес-моделлю. Це їхня робота».

Згідно з доповіддю , якщо б Exxon спалила свої поточні запаси, вона б використала більше 7 % доступного атмосферного простору і ми ризикували б двома градусами. Далі йде Beyond petroleum , потім — російський Газпром, Chevron, ConocoPhillips і Shell , кожна з компаній використала б від трьох до чотирьох відсотків. Взяті разом, тільки ці шість компаній, з 200 перерахованих у доповіді Carbon Tracker, використають більше чверті з цих двох градусів. «Северсталь», російський гігант гірничодобувної промисловості, лідирує в списку вугільних компаній, за ним ідуть компанії на зразок BHP Billiton і Peabody. Ці показники просто вражають — одна ця промисловість має силу змінити фізику та хімію нашої планети, і компанії планують це зробити.

Вони чітко усвідомлюють проблему глобального потепління, адже працюють з найкращими вченими світу, зрештою, і вони розраховують на видобуток нафти після приголомшливого танення льоду в Арктиці. І тим не менше вони наполегливо шукають більше вуглеводнів — на початку березня генеральний директор Exxon Рекс Тіллерсон сказав аналітикам Уолл-Стріт, що компанія планує витратити $ 37 млрд на рік до 2016 року (близько $ 100 млн на день) на пошуки нафти і газу .

Немає більш нерозважливої людини на планеті, ніж Тіллерсон. Наприкінці минулого місяця, коли пожежі в Колорадо досягли свого піку, він сказав у Нью-Йорку, що глобальне потепління реальне, але як «технічна проблема», що має «технічні рішення». Які ж це? «Зміна погодних умов змінює площу виробничих культур — ми пристосуємося і до цього». Це того тижня, коли фермери штату Кентуккі повідомили, що кукурудза гине через рекордне тепло, і це загрожує сплеском світових цін на продовольство. «Для мене не є аргументом фактор страху, коли люди хочуть сказати: «ми повинні зупинити це», — сказав Тіллерсон. Звичайно, якби це було аргументом, він мав би сам тримати свої резерви в землі. А це коштуватиме грошей. Це не технічна проблема, це — жадібність.

На противагу цьому можна стверджувати, що це лише природа таких компаній — знайшовши прибуткову жилу, вони змушені її розробляти, як роботи, а не люди із свободою волі . Проте це люди іншого роду. Насправді завдяки своїм фінансовим ресурсам ця промисловість має набагато більше свободи волі, ніж решта з нас. Ці компанії не просто існують у світі, чиї потреби задовольняють — вони створюють кордони цього світу.

За наявності власних механізмів громадяни можуть вирішити регулювати викиди вуглецю і зупиняться на краю прірви; за даними недавнього опитування, майже дві третини американців підтримають міжнародні угоди щодо скорочення викидів вуглекислого газу на 90 % до 2050 року. Але власних механізмів немає. Брати Кох, наприклад, мають сукупний статок у $ 50 млрд, тобто поступаються тільки Біллу Гейтсу в списку найбагатших американців. Вони заробили більшу частину своїх грошей на вуглеводнях, тому знають, що будь-яка система регулювання викидів вуглецю скоротить прибутки. А вони ж планують витратити $ 200 млн на вибори цього року. У 2009 році вперше Торгова палата США перевершила Республіканський та Демократичний національні комітети у політичних витратах, у наступному році більше 90 % коштів палати було витрачено на кандидатів Республіканської партії, багато з яких заперечують проблему глобального потепління. Не так давно палата навіть подала короткий виклад до EPA з закликом не регулювати викиди вуглецю, а якщо учені все ж говорять правду і планета нагрівається, палата порадила «населенню пристосуватися в більш теплому кліматі за допомогою ряду поведінкових, фізіологічних і технологічних пристосувань».

Екологам, ясна річ, не хотілося б мати видобувну промисловість за ворога, зважаючи на політичну владу цих промислових гігантів і сподіваючись переконати їх відмовитися від використання вугілля, нафти і газу, перетворитися на «енергетичні компанії». Іноді ця стратегія, здається, працює. Іноді. На рубежі століть, наприклад, BP зробила коротку спробу перетворити себе на «Beyond Petroleum», адаптуючи логотип, схожий на сонце, і використовуючи сонячні батареї на деяких АЗС. Але інвестиції в альтернативні джерела енергії були лише невеликою частиною бюджету, витраченого на пошук і розробку вуглеводнів, а через кілька років багато з них було згорнуто, бо нові керівники наполягали на поверненні компанії «основного бізнесу». У грудні BP остаточно закрила сонячний підрозділ. Shell припинила намагання використовувати сонячну та вітрову енергію 2009 року. Від початку цього тисячоліття п’ять найбільших нафтових компаній отримали більше $1 трлн прибутку — просто забагато грошей витрачено на нафту, газ і вугілля, щоб ганятися за вітром і сонячними променями.

Значна частина цього прибутку пов’язана з однією історичною випадковістю: єдина серед усіх ця промисловість викидає свої основні відходи — вуглекислий газ — безкоштовно. Ніхто не має таких поблажок — якщо у вас є ресторан, ви повинні платити за вивіз сміття, адже на вулиці в ньому розводитимуться щури. Але видобувна промисловість не платить з історичних причин: чверть століття тому майже ніхто не знав про небезпеку CO ₂ . Але тепер, коли ми розуміємо, що вуглець нагріває планету і окислює океани, його ціна стає центральним питанням.

Якщо встановити ціну на вуглець через пряме оподаткування чи іншими методами, можна було б заручитися підтримкою ринку у боротьбі з глобальним потеплінням. Якби Exxon платила за шкоду вуглецю для атмосфери, ціни на її продукцію зросли б. Споживачі отримали б сигнал використовувати менше викопного палива — кожен раз, зупиняючись на заправці, згадували б, що не потрібно напіввійськового автомобіля для покупки продуктів у магазині. Сектори економіки першими були б за використання екологічно чистих джерел енергії. І можна б зробити все це без банкрутства громадян — спеціальна схема призначить величезний податок на вугілля, газ і нафту, розділивши доходи, щомісяця відправляючи кожному чек за його частку додаткової вартості вуглецю. Переходячи на чистіші джерела енергії, більшість людей лише виграла б.

Є лише одна проблема: введення ціни на вуглець призведе до скорочення рентабельності видобувної промисловості. Зрештою, відповідь на питання: «Наскільки високою має бути ціна вуглецю?» така: «Досить високою, щоб зберегти ці запаси вуглецю і залишити безпечні два градуси у землі». Чим вище ціна на вугілля, тим більше цих резервів стали б непотрібними. Врешті-решт боротьба йде за те, чи цій галузі вдасться зберегти свою особливу перевагу щодо забруднення, незважаючи на кліматичну катастрофу, або, мовою економістів, чи вдасться змусити їх засвоїти ці зовнішні чинники.

Поки що влада видобувної промисловості здається непохитною. Цілі британських аналітиків, які склали доповідь Carbon Tracker і звернули увагу на ці показники, були відносно скромними: вони лише хотіли нагадати інвесторам, що зміна клімату є реальною загрозою для цін на акції енергетичних компаній. У доповіді Carbon Tracker міститься попередження для інвесторів із закликом зменшити викиди і підстрахуватися альтернативними джерелами енергії.

«Регулярним процесом економічної еволюції є те, що активи бізнесу залишаються на мілині постійно», — говорить Нік Робінс, який управляє центром зі зміни клімату HSBC. Тим не менш, було не легко переконати інвесторів, які отримували  рекордні прибутки від нафти.

Таким чином, змінити видобувну галузь може лише суспільне обурення. Воно могло б спричинити реальний рух. Одного разу гнів уже змусив промисловість здійснити докорінні зміни. Це була кампанія 1980-х років, що вимагала позбавлення прав компаній вести бізнес в Південній Африці. Рух розпочався з університетських кампусів, а потім поширився на муніципальні та державні установи. 155 містечок, зрештою, відкинули це, і до кінця десятиліття більш ніж у 80 містах 25 штатах і 19 країнах вжили обов’язкових економічних заходів проти компаній, пов’язаних з режимом апартеїду. «Ліквідація апартеїду є вінцем досягнень минулого століття, — висловився архієпископ Десмонд Туту, — але цього б не сталося без міжнародного тиску». Особливо,  «руху 1980-х років».

Видобувна промисловість, очевидно, більш жорсткий суперник, і навіть якщо можна вплинути на окремі компанії, все одно треба мати стратегію боротьби з усіма суверенними державами, що, по суті, діють так само. Цікаво, що освіта субсидується за рахунок інвестицій у видобувну промисловість. Водночас, якщо так триватиме й далі, то студентам просто ніде буде застосовувати свої знання, бо планету буде знищено. (Та ж логіка застосовна і до найбільших світових інвесторів, пенсійних фондів, які також теоретично зацікавлені в майбутньому, адже їхні члени мають «отримувати задоволення від виходу на пенсію»).

Для того, щоб реально змінити ситуацію — не допустити підвищення температури більше, ніж на два градуси — потрібно змінити ціну на вуглець у Вашингтоні, а потім сприяти аналогічним зрушенням по всьому світу. Тому те, що відбувається в США, є важливим для дальшого впливу на Китай та Індію, де викиди ростуть швидше. (На початку червня дослідники дійшли висновку, що Китай, ймовірно, занизив свої викиди на 20%). Три описані тут показники — величезні: безпечне майбутнє за таких умов є майже неможливим. Але принаймні відомо, скільки ще можна використати видобувних ресурсів і хто планує це робити. Ми натрапили на ворога, і це — Shell.

Через тиждень після завершення конференції в Ріо арктичний морський лід досяг найнижчого рівня за всю історію. Минулого місяця за одні вихідні тропічний шторм Деббі приніс більше 20 см опадів на Флориду — найбільш ранній в сезоні циклон. Тоді ж у США стались декілька жахливих пожеж: у  Нью-Мексико — найбільша за всю історію; у Колорадо пожежа пошкодила 346 будинків, побивши рекорд, встановлений тижнем раніше у Форт-Коллінз. Цього місяця вчені представили нове дослідження, де дійшли висновку, що глобальне потепління різко підвищило ймовірність сильної спеки і посухи: спекотні дні хвилею прокотилися Великими рівнинами та Середнім Заходом і побили рекорди, які трималися від часу пилових бур, загрожуючи цьогорічному урожаєві. Протягом цього місяця, квадрильйон зерна кукурудзи потребує запилення, оскільки цьому перешкоджають високі температури. Так само, як і ми, наші культури адаптовані до голоцену, стабільного кліматичного періоду, що тривав 11 тисяч років. А зараз через нашу безвідповідальність сходить нанівець...