Об’єкт з особливим статусом: у Чорнобильській зоні поруч із природним заповідником планують створити сховище радіаційних відходів

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася трагедія, що вразила увесь світ — як у прямому, так і у переносному значенні слова. Аварія на четвертому реакторі призвела до величезних негативних наслідків — сотні людей загинули внаслідок самого вибуху або ж зазнали невиправної шкоди від радіаційного випромінювання, що стало причиною розвитку невиліковних хвороб та загибелі людей.

Сьогодні місце аварії та 30-кілометрова зона навколо нього заборонені для вільного доступу і знаходяться на контролі Державного агентства України з управління зоною відчуження , що входить до складу Міністерства надзвичайних ситуацій України. 5 серпня 2014 року міністр екології та природних ресурсів України Андрій Мохник під час брифінгу заявив, що найближчим часом планується завершити роботи з організації у зоні відчуження біосферного заповідника . Ідея щодо створення Чорнобильського біосферного заповідника не нова, проте саме зараз питання постало особливо гостро, і це перш за все пов’язано з інтеграцією нашої держави до Європейського Союзу. За вимогами Євросоюзу площа заповідної зони має складати не менше 15 % від загальної площі країни (для порівняння: заповідники та заказники на території України займають лише 6 % від її загальної площі). Отже, заповідна територія має збільшитись майже вдвічі.

За 28 років без втручання людини на чорнобильських землях утворилася своя закрита екосистема, флора та фауна якої самобутні. «Головна мета створення заповідника — зберегти в природному стані найтиповіші екосистеми Полісся, підвищити бар’єрні функції Чорнобильської зони відчуження та зони обов’язкового відселення », — зазначив у своїй заяві пан Мохник. Крім того, створення такої заповідної зони матиме, як вважають експерти, позитивний вплив на імідж України, адже Чорнобиль тепер не асоціюватиметься тільки з трагічними подіями 1986 року. Звичайно, не вся територія придатна для створення заповідної зони, проте більша частина, а саме 230 тис. га, пропонується до включення у її кордони.

Подібний заповідник успішно функціонує на території сусідньої Білорусі, у Гомельській області, деякі райони якої також постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник створено у 1988 році, він займає територію більше 215 тис. га і є найбільшим об’єктом природно-заповідного фонду країни. На території заповідника науковці проводять радіобіологічні та екологічні дослідження, проте це не виключає можливість спостерігати за розвитком та життям дикої природи Білорусі в умовах відсутності антропогенного впливу. Флора та фауна білоруського заповідника надзвичайно різноманітна — 40 з 54-х видів ссавців, що проживають на його території, належать до рідкісних або таких, які знаходяться на межі зникнення. На українській землі у зоні відчуження флора і фауна розвиваються аналогічно природно. Відсутність людини та багата кормова база зумовили зростання чисельності, зокрема, диких тварин. Та сама ситуація спостерігається із комахами та іхтіофауною зони відчуження. У Міністерстві екології відзначають, що у планах є створення (в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера») транскордонного українсько-білоруського біосферного резервату, в межах якого об’єднаються природні та радіаційно-екологічні заповідники України та Білорусі. Потім біосферні заповідники України стануть частиною загального Європейського екологічного простору — Смарагдової екомережі (Emerald Network).

Проте занепокоєння екологів викликає проект створення у безпосередній близькості до заповідника сховища радіоактивних відходів . 18 жовтня 2011 року парламент України прийняв проект Закону України «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом». Згідно з цим законом у зоні відчуження має бути організовано сховище відпрацьованого ядерного палива . Це питання є суперечливим від самого свого початку — з одного боку, таке сховище необхідне країні, з іншого — його наближеність до населених пунктів (зокрема й до столиці), а тепер і безпосередня близькість до майбутньої заповідної зони викликає сумніви щодо його безпечності. У статті 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зазначається, що на території заповідної зони заборонена будь-яка промислова або ж інша діяльність, що може мати негативний вплив на екосистему цієї території. Більш того, законом передбачено встановлення буферної зони, що входить до складу заповідника і має остаточно відгородити його від можливого негативного впливу з прилеглих територій . На думку екологів, будівництво такого сховища може мати прикрі наслідки не тільки для екосистеми майбутньої заповідної зони, але й для наближених до неї територій — масштаби встановити або передбачити неможливо . Проте важливо розуміти, що трагічні наслідки можуть бути результатом форс-мажорних обставин, аварій тощо. А отже, йдеться не про неминучу трагедію, а про ризик, із яким пов’язане подібне будівництво.

Природний заповідник чи сховище радіоактивних відходів? Питання залишається на порядку денному. Чи можуть і чи будуть співіснувати ці два об’єкти та до яких наслідків таке співіснування може призвести — покаже час.