Приречена Земля з наукової фантастики вже зовсім скоро може стати реальністю

Наша змінююча клімат діяльність мчить нас до вигаданого майбутнього - гарячого та плавленого. У нещодавно відновленій класиці фантастики «День, коли Земля зайнялась вогнем» (прем’єра відбулась на літньому відкритому кінопоказі у Британському Музеї) є епізод, коли вигаданий науковий репортер із Щоденного Експресу Біл Магуайр вимагає від молодшого по новинам, щоб той приніс йому інформацію про температури плавлення різних речовин. Це для ілюстрації розвороту випуску, у якому розслідується, як масові атомні випробування зрушили планету з її осі, спричинивши хаотичну погоду і хвилю спеки, яка повільно маринує Лондон.

Екранізація була запущена науково-фантастичним сезоном від Інстутиту Британського кінематографу. Перед початком кінострічки було зроблено гігантське селфі для промоуції.

Наприкінці подруга, з якою я (авт.) дивився цей фільм і яка працює на офіційну екологічну організацію, стала дуже мовчазною. «Ти знаєш, чим я займаюсь протягом останніх кількох днів?» - вона риторично запитала. - «Досліджую температури плавлення різних речовин на випадок погіршення теплових хвиль, які влучають у Лондон». І тепер ми замовкли обоє.

Дослідження передвість теплових хвиль показує, що станеться, якщо наукова вигадка стане науковим фактом . При 20° C бактерії легіонелли (legionella bacteria) починають розмножуватись у звичайній питній воді . При 24° C у лондонському метрополітені починаються роботи по запобіганню вигинів колії. При 24,7° C, т обто менш ніж на один градус вище, протягом 2-х днів зросте кількість смертей та госпіталізацій . За підрахунками, у Лондоні протягом теплової хвилі у 2003 році померло на 600 людей більше, ніж зазвичай.

Навіть добре ізольовані будинки перегріваються при температурі 27° C. Силові кабелі стають більш вразливі при температурі близько 30° C, зростає можливість перебоїв у постачанні електроенергії для підприємств. При 33° C дорожнє покриття починає м'якшати і плавитись. Для порівняння, під час теплової хвилі у 2013 році на трубах та платформах були зафіксовані температури 41,5° C і 36,2° C відповідно. Найвища зовнішня денна температура у Великобританії досі була зафіксована на відмітці 38,5° C поза межами Лондону у Грейвсенді, графство Кент.

У фільмі є такий ключовий момент: герої усвідомлюють, що відбувається щось серйозне, коли влада планує відрізати основне постачання води та встановити комунальні послуги для пиття та гігієни.

Реальна доповідь від 2011 року про адаптацію до кліматичних змін, зроблена групою, що належить до Комітету експертів зі змін клімату, переглянула вплив різних сценаріїв глобального потепління на водопостачання Лондона. У місті, незважаючи ні на що, зростає прогалина між можливостями водопостачання та потребою у ньому. Доповідь показує заплановані параметри для обов'язкових метрів, нове водосховище в Абінгдоні, перекидання води до Лонгдон Маршу та інші міри. Але при найгіршому сценарії (а фактичні глобальні викиди парникових газів дійсно «ведуть» у бік найгіршого сценарію) і з урахуванням усіх запропонованих заходів, презентація на основі доповіді зазначає, що «комбінування трьох шляхів адаптації не спрямовані до ситуації крайнього дефіциту» у водопостачанні.

Типова для наукової фантастики розумна самовпевненість полягає в тому, що вона зрештою говорить не зовсім про фантастичне майбутнє. Навпаки, вона виражає перебільшену версію теперішнього, що дозволяє нам краще побачити самих себе, а також моделі та наслідки нашої теперішньої поведінки і технологій.

Американський автор Курт Воннегут (Kurt Vonnegut) був майстром у цій темі, але ви також легко можете простежити аналогічні ідеї в роботах багатьох інших письменників, які працювали у жанрі наукової фантастики, від Маргарет Етвуд до Вільяма Гібсона і Філіпа Діка. У сатиричному романі «Галапагоси» Воннегута все, що залишилось від людства за мільйон років у майбутньому, – це гладкі, покриті шерстю істоти з плавцями та маленькими мізками. Економічний колапс завершив історію цивілізації і люди внаслідок винаходів їх раніше великого мозку стали зайвими.

Ті, що вижили, еволюціонували від небагатьох, хто спромігся здійнятись на борт круїзного корабля Bahia de Darwin, що розпочинав «Натуралістичний круїз Сторіччя», прямуючи до Галапагоських островів. Наш трагічний недолік, писав Воннегут, в тому, що коли нам комфортно, ми повільно усвідомлюємо небезпеку, в якій можемо опинитись. І «люди, котрі були найкраще проінформовані про стан планети… і достатньо багаті та впливові, щоб сповільнити усі шкідливі процесі та руйнування, що відбуваються, були за визначенням надто ситими. Отож, все те, що стосувалось їх, було завжди дуже добре». У посмертно виданому «Армагедоні в ретроспективі» Воннегута зауважено, що Сполученим Штатам Америки варто мати «секретаря Майбутнього».

Актор Едвард Джуд у науково-фантастичному фільмі «День, коли Земля зайнялась вогнем». 

Повернемось знову до фільму. У відповідь на непереконливі запевняння, що чиновництво розбереться з проблемами, усвідомлюючи неможливість втечі, один герой з гірким сарказмом глузує: «Ох, ми всі стрибнемо у міжпланетний космічний корабель і полетимо жити на Місяць». Нереальність нашого власного часу перед обличчям пришвидшеної експлуатації природних ресурсів (цього року, приблизно 19 серпня, людство увійшло в екологічні борги) полягає у тому, що деякі бачать переселення або гірничу промисловість на Місяці чи астероїдах як серйозний варіант вибору, як практичний шлях ігнорування Земних планетарних меж . Це не допоможе, оскільки, наприклад, найостанніші дослідження показують, що у нас залишилось всього близько четверті первісних непошкоджених лісів, які підтримують життя (тільки 5% з них перебувають під захистом), і вони зникають із вражаючим темпом.

«День, коли Земля зайнялась вогнем» був випущений у 1961 році, на початку віку споживацтва, з того часу було завдано багато екологічних руйнувань від надмірних витрат ресурсів і використання викопного палива. Цей фільм є показовим відображенням ядерної загрози (навіть якщо в сучасного глядача складається враження того, що він дивиться фільм про глобальне потепління) і очевидно стає частиною культурної негативної реакції, яка допомагає стримувати один з різновидів Армагедону. Дійсний сюжет, можливо, був занадто дико винахідливим, але він був виправданим для того, щоб люди побачили в перспективі масовий ядерний експеримент і зрозуміли свою причетність до такого плину подій.

Один екстраординарний збіг обставин не міг бути спланованим. Кусючий «голос розуму» у фільмі, Біл Магуайер (Bill Maguire), мав тезку у реальному житті: Біла МакГуайера (Bill McGuire), заслуженого професора геофізики та кліматичних ризиків з лондонського університету, що вийшов у відставку. Останній, справжній МакГуайер також є науковим автором, до того ж веде колонку Doomwatch для наукового журналу «Фокус». Його остання книжка «Пробудження Гіганта» (Waking the Giant) надає реальні наукові приклади, як глобальне потепління може навіть давати імпульс землетрусам, цунамі та виверженням вулканів. Кому потрібна наукова фантастика з такою реальністю?

Яке зараз віддзеркалення дозволить нам побачити і зрозуміти справжню ненажерливість і шкідливість, з якими ми змінюємо клімат і підриваємо наші життєзабезпечувальні екосистеми? Скільки серед сучасної аудиторії таких, що були здивовані хронікою теплого літнього вечора, переважно незвичним чистим Лондоном 60-х рр., і як багато тих, хто відчув дещо дуже відмінне, колючу тривогу, що вони - справжні, активні персонажі, які живуть за моторошним пізнаваним сценарієм, щойно побаченим, і наслідок є лише сумнівно урівноваженим?

Фільм закінчується тим, що персонаж Біл Магуайер підготував дві версії для наступного випуску газети, вибір залежить від результатів їхніх зусиль запобігти катастрофі. Один заголовок - «Світ врятований», інший – «Світ приречений». І ми залишаємось у невіданні, який же із заголовків було надруковано.