Стає гаряче
Уперше поняття “парникового ефекту” сформулював французький науковець Жозеф Фур’є у 1829 році. Людству знадобилося майже 200 років, аби зрозуміти серйозність проблеми. Скільки знадобиться українській промисловості?
Масові акції у 175 країнах за участі більш ніж 785 тис. чоловік (за даними організації Avaaz) - такими цифрами позначилася в історії неділя 29 листопада . На наступний день відбулося відкриття Конференції ООН з питань зміни клімату (або СОР 21, скорочено від 21th Conference of Parties), на якій лідери держав та урядів повинні досягти компромісу щодо протидії сумнозвісному глобальному потеплінню. Щоб під час цієї зустрічі представники країн зрозуміли, наскільки відповідально слід поставитися до її мети, більше ніж у 2000 містах люди вийшли на вулиці, взявши участь у Народному кліматичному русі по всій планеті.
“Я хочу показати іншим, що майбутнє залежить від кожного з нас, - каже Вероніка Казіна, одна з учасниць київського маршу та волонтер громадської організації “КліматІнфо”, - Наразі війна та економічна криза - це дуже зручний привід, щоб не зменшувати викиди парникових газів”.
Дівчина не надто оптимістично налаштована щодо ефективності акції, але на питання про свою мотивацію відповідає коротко: “Я просто не можу інакше”.
Представники команди "КліматІнфо" на марші
“Глобальний кліматичний марш став маленьким початком подальших гучних подій, спрямованих на збереження навколишнього середовища, - впевнена представниця НЕЦУ Ганна Гуз. - Люди побачили і відчули, що вони не одні, і на наступний марш їх вийде ще більше”.
Для порівняння: за даними місцевих ЗМІ, в Мельбурні та Лондоні взяли участь 60 000 та 50 000 тисяч чоловік відповідно, що виводить ці міста в лідери світового руху за збереження клімату.
У Києві тих, хто, подібно до Вероніки, не зміг інакше, налічилося близько 500 чоловік. Таку цифру називають організатори столичного Маршу (у Києві цим займався Національний екологічний центр України). У регіонах - наприклад, Запоріжжі, Харкові та Херсоні - до події долучилося ще менше людей. Однак, враховуючи загальний низький рівень екологічної свідомості в українському суспільстві, такий масштаб не викликає розчарування. Слід зазначити, що рік тому Україна взагалі не брала участі у Народному кліматичному марші.
Окрім невеликої кількості учасників, українські кліматичні марші відрізнилися також і протестною тональністю. Спікери, які виступали на акції в Києві, зазначають - тих зобов’язань, що Україна готова взяти на себе на СОР21, недостатньо для ефективної протидії глобальному потеплінню в межах однієї країни.
Чорна енергія
Заключні етапи київського Народного кліматичного маршу пройшли біля будівлі Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Із самої назви цього відомства можна здогадатися про те, що повідомляє офіційна статистика Міненерго: вугілля дало 34% електроенергії, виробленої усією ОЕС (об’єднаною енергетичною системою) України за 10 місяців поточного року (тобто 2,7 млн кВт). Водночас з усіх корисних копалин вугілля можна назвати найменш корисним - 39% світового обсягу вуглецю виробляється внаслідок його спалення, в тому числі й на енергодобувних підприємствах.
Найбільшу ж частку у виробництві електроенергії України за даними 2015 року займають атомні елестростанції - 56% від загального обсягу. Тут же, в Україні, розташована найбільша АЕС Європи - Запорізька. Важко сказати, наскільки доречний такий “рекорд” для батьківщини Чорнобильської катастрофи.
Основним антропогенним фактором, який впливає на середню температуру земної кулі, є викиди парникових газів, зокрема вуглекислого газу. Як повідомляють у Міністерстві екології, Україна зобов’язалася до 2030 року не перевищувати 60% від рівня викидів парникових газів 1990-го року. На думку еко-активістів, це навіть не обмеження, адже зараз Україна використовує цей ліміт лише на 42%, тобто така позиція не передбачає якихось конкретних зусиль, спрямованих на зниження загальнонаціонального екологічного сліду.
Втім, представник Міністерства екології Ярослав Міхєєв вважає таку цифру виправданою.
“Вони [представники НЕЦУ] вимагали в нас зупинитися на цифрі 35-45%, але зараз це не має сенсу. За Кіотським протоколом на нас було зобов’язання до кінця 2012-го року не перевищувати 100% від рівня 1990-го, з 2013-го по 2020-й - 76%, а по 2030-й, відповідно - 60%. Україна, в принципі, тримається в межах європейського тренду, - вважає він і додає порівняння: - Путін, виступаючи на Конференції, заявив, що Росія до 2030-го року знизить рівень парникових викидів до 70% від рівня 1990-го року. Деякі країни, як, наприклад, Індія та Китай, планують збільшити обсяги викидів”.
Хоча Міністерство екології і задоволене тим, якими темпами Україна рухається в зелене майбутнє, песимізм Вероніки та невдоволення еко-активістів можна зрозуміти: лише 5% української ОЕС займають електростанції, які працюють на альтернативних джерелах (енергія сонця, вітру, біомаса). Втім, згідно актуальної версії Енергетичної стратегії України, планується підняти цю частку до 11% у 2020-му році та до 20% - у 2035-му. За оцінками ж пана Міхєєва, аби повністю перевести українську промисловість на відновлювані джерела енергії, потрібно близько 200 млрд євро. Скільки часу це займе - наразі сказати важко.
