Як швейцарці дали раду сміттю?

Зазвичай туристи, котрі були у Швейцарії, захоплено розповідають, який охайний вигляд мають тамтешні міста й села, але рідко цікавляться, як вдалося досягти такої чистоти. Сміття сортують у багатьох країнах, але швейцарці в цьому справжні лідери: вони сортують геть усе. Кожен має класти сміття до відповідних кошиків – повна демократія, до якої залучено всіх.

І водночас це не демократично, адже заперечити ніяк. Коли не згоден – сплачуй штраф. Це може бути лише в Конфедерації Гельветике [Гельвеції (назва країни латиною – Confoederatio Helvetica). – Прим. пер.] – таку вже вдачу мають її мешканці. Вони люблять, коли в хаті як у віночку.

Швейцарці віддають пляшки на переробку від 1972-го року, відколи впроваджено програму прийому та переробки використаного скла. У результаті, близько 90% тари повертається на заводи з вторинної переробки скла – по інших країнах менше.

Купивши пляшку пива, маєш змогу отримати в майбутньому за неї гроші, повернувши порожню до магазину. Викидаючи пляшечку чи банку-скляницю, неодмінно розкрий її та поклади до кошика з відповідним написом: “біле” скло, коричневе або зелене .

Папір і картон здають окремо один від одного: останній за технологією переробки складніший, а тому дорожчий . Третина друкованої продукції у Швейцарії згодом повертається як вторинна сировина.

Зужилі батарейки в жодному разі не викидають – 60% елементів живлення, продаваних у Швейцарії, здають.

РЕТ-пляшки, стару електрику й побутову техніку, груз (каміння й цеглу), лампи денного світла, бляшанки, трупи тварин, залишки рослинного масла або пального – все здають окремо . До того ж замінити паливо автівки самотужки не можна – це роблять на станції техобслуговування (процедура коштує 50 франків); консервки слід стиснути через магнітний прес, а за поховання улюбленого песика треба заплатити – сам не маєш права закопати десь під тином… Страх бере на таке, правда ж?

Чи не вкинути все до одного кошика? Гаразд, але в цьому разі сплатіть податок . П’ять кілограмів сміття коштуватимуть вам 2–3 франки (в іншому кантоні може бути дешевше чи дорожче [Швейцарська Конфедерація складається з 26-ти кантонів. – Прим. пер.]). Наліпка на кожному пакеті зі сміттям свідчить про сплату податку. Словом, пункти з прийому вторсировини завжди мають роботу, адже там можна здати старий комп’ютер чи дитячу повозочку безоплатно.

Є своєрідна “інструкція”, як викинути зужитий чайний пакетик відповідно до правил: етикетку – до картону, власне пакетик – до макулатури, запарку – до компосту, скріпку – до металу, шнурівку – до маркованого пакету на сміття. Жартують? Та швейцарцям не до смішків.

Є спритники, котрі хочуть спекатися сміття не клеючи марки. Та їм дає раду “сміттєва” поліція: вдаючися до сучасних технологій, фахівці вивчають сміття, яке лишили не там де слід або не сплативши податку, шукають порушника й штрафують (сума чималенька). “Нова цюрихська газета” писала, як поліція відшукала чоловіка, котрий викинув несортоване сміття в паперовому пакеті з вікна автівки дорогою на роботу. Йому довелося заплатити 6 000 франків за утилізацію й прибирання на трасі, 3 000 франків за порушення закону й 530 франків на судові видатки, загалом 9 530 франків! Забава була недешевою, а для швейцарців ця сума справжня катастрофа, адже вони такі ощадливі до своїх рапенів [нім. Rappen – копійчина, одна сота франку. – Прим. пер.].

У 80-ті сміття маркували тільки на південному сході країни, тому швейцарці почали практикувати так званий сміттєтуризм – виїздили вихідними до іншого регіону країни на пікнік, викидаючи сміття дорогою. До самого лише Цюриху в цей спосіб щодня привозили більше 3 000 тон “нелегальних” пакетів зі сміттям. Через це всі кантони та общини запровадили оплату за сміття.

На той час Швейцарія була близькою до екологічної катастрофи: всі водойми забруднені фосфатами та нітратами, а земля – важкими металами, тварин і рослин меншало, а споживацьке суспільство, кількість якого тоді зростала, засмічувало довкілля. Незабаром сміття, виробничі й сільськогосподарські відходи почали душити мешканців. Маленька країна не має місця, куди можна викинути сміття й забутися.

Отоді постала необхідність виробити нову політику в сфері екології . Щоби втілити запропоноване в життя, треба було два десятки років, але воно того варт. Н аразі Швейцарія є однією з найбільш екологічно чистих країн у світі, що водночас має розгалужену транспортну мережу .

Свіже гірське повітря, чиста вода – не тільки з озер, а навіть із крану… У чому секрет? А просто швейцарці розуміють, що держава – то вони. Вирішили дати лад у країні – попоралися, прибрали. Решта була справою часу.

Головне – мати бажання. Надішліть цю статтю друзям, організуйте екологічні групи, приберіть бодай своє сміття. Ліньки, певна річ. То житимемо на смітнику? Авжеж ні. Берімось до праці!