Чи здатна CCS стримати вуглець?

Уловлювання та зберігання вуглецю(CCS  - carbon capture and storage), також відоме як секвестрація або ізоляція вуглецю, об’єднує ряд технологій, спрямованих на розв’язання проблеми глобального потепління шляхом вловлювання СО₂  –  на електростанціях, промислових об’єктах або ж ]]>безпосередньо з повітря]]> – та його постійного зберігання під землею.

Дехто з експертів має сумнів, що світові вдасться зменшити викиди двоокису вуглецю відповідно до порад науковців, якщо технологію вловлювання та зберігання вуглецю не буде широко застосовано в роботі існуючих і майбутніх електростанцій, що працюють на викопному паливі. На противагу цьому учасники певних кампаній стверджують, що дана технологія може ніколи не стати рентабельною, а її прихильники лише намагаються уповільнити перехід на відновлювальну енергетику за допомогою нереалістичних обіцянок про «чисте вугілля».

Можна виділити щонайменше три види технологій СCS, які можуть використовуватись на електростанціях: вловлювання вуглецю після згорання (]]>post-combustion), вловлювання до згорання (pre-combustion) та спалювання вуглецю з додаванням збагаченого кисню (oxyfuel]]>). Більшість із згаданих технологій було перевірено в інших сферах, але поєднання усіх стадій виробництва електроенергії з використанням CCSна сьогоднішній день застосовується лише в маломасштабних пілотних проектах, таких як  електростанція потужністю 12 МВт в Шварце Пумпе, що на півночі Німеччини.

Думки експертів з приводу економічної та технічної рентабельності CCS в промислових масштабах різняться. Проте, усі погоджуються, що обійдеться технологія  недешево: на функціонування систем очищення й транспортування окремій електростанції може знадобитись до 40% від загального обсягу енергії. Для кожної із застарілих електростанцій Великобританії ця вартість складає £1 млрд.

Одразу після вловлювання двоокис вуглецю має бути зріджено, перевезено (іноді - на  кілька сотень миль) і заховано – або у відповідних геологічних утвореннях, глибоких підземних сольових водоносних, або в покинутих нафтових родовищах. Останній метод часто використовується для підвищення нафтовіддачі пластів, коли СO₂ закачують в родовище, щоб спровокувати вихід залишків нафти, які важко дістати іншим шляхом.