Чому тануть льодовики у горах Північної Євразії

Льодовики – один із основних індикаторів кліматичних змін. Їхня площа останніми десятиліттями зменшується, а це у свою чергу свідчить про потепління. І мова йде не лише про масштабні брили льоду на полюсах. За певними дослідженнями: свою масу втрачають, - знову таки через танення снігів, - і ключові гірські райони.

Комплексна оцінка масштабу і якості стану льодовикових покровів дуже важлива для розуміння глобального зростання рівня морів. Окрім того, самі виступи льодовикових шапок можуть призвести до активації процесів, що лежать в основі стихійних лих : катастрофічних селевих потоків, лавин, паводків. Тому інвентаризація гірських льодовиків і спостереження за їхніми змінами наразі перебуває в центрі уваги науковців.

Читати також:  Швидке танення Арктики може стати бомбою з годинниковим механізмом

Перша оцінка стану і розподілу льодовиків у СРСР, котра відображає стан льодовикових покровів у 1940-1970-х роках, була зроблена на базі аерофотознімків і топографічних карт. Всі отримані результати були переведені у цифровий формат як частина Всесвітнього кадастру льодовиків (World Glacier Inventory).

Нещодавно Північно-Євразійська партнерська ініціатива щодо наук про Землю (NEESPI - North Eurasia Earth Science Partnership Initiative) провела нову інвентаризацію льодовиків Північної Євразії, засновуючись на розмірах поверхні льодовиків і дистанційного їх вимірювання за допомогою супутника. Дані дозволяють не лише оцінити поточний стан гірського льоду, але й простежити зміни, що відбулися у другій половині ХХ століття, порівнявши їх із вищезгаданою оцінкою часів СРСР.

Понад 15000 отриманих контурів Кавказу, Полярного Уралу, Паміру, Алтаю, Тянь-Шаню, Камчатки і російської Арктики засвідчили стійку тенденцію до льодовикової усадки. Втрати льодовикових областей у другій половині ХХ століття становлять від 13% (Тянь-Шань) до 22,3% (Полярний Урал).

Поточне глобальне потепління триває не більше 150 років. У середині ХІХ сторіччя малий льодовиковий період завершився, і гірські сніжні масиви почали зменшуватися у світі. З кінця 1950-х і до середини 1970-х вони увійшли у квазі-стабільний стан на більшій території Євразії.

Тепер же вони деградують по всьому континенту. Загальною причиною тому є, швидше за все, підвищення температури повітря у літній період, а також місцеві метеорологічні умови.

Льодовикова система колишнього СРСР – відповідно до електронної версії інвентаризації льодовиків, 1940 – 1970 рр.:

Гірський масив	Кількість льодовиків	Загальна площа льоду, км²	Середня площа одного льодовика, км²	Маса льоду, млн. т (км³)
Земля Франца-Йозефа та о. Вікторія	996	13 749,7	13,80	2 100
о. Ушакова	2	325,4	162,7	48
Північна Земля	287	18 326,1	63,85	4700
Острови Де-Лонга	15	80,6	5,37	11
Нова Земля	685	23 645,4	34,52	8100
Кавказ	2080	1 427,12	0,69	75
Памір	10 995	9 828,04	0,89	970
Тянь Шань	7756	7 305,36	0,94	620
Джунгарський Алатау	1 365	999,8	0,73	50
Хібіни	0,1	0,1	0,2	0,0
Урал	143	28,66	0,20	0,7
Алтай	1517	923,1	0,61	39
Кузнецький Алатау	91	6,79	0,07	0,2
Східний Саян	105	30,3	0,29	0,9
Хребет Кодар	30	18,8	0,63	0,6
Плато Путорана	22	2,54	0,12	0,1
Бирранга	96	30,5	0,32	0,9
Орулган	74	18,38	0,25	0,7
о. Врангеля	101	3,46	0,03	0,1
Хребет Черського	372	155,4	0,42	10
Сунтар-Хаята	208	201,6	0,97	12
Корякське нагір’я	1451	303,46	0,59	9,2
Камчатка	405	874,0	2,16	49
Колимське нагір’я	19	3,61	0,19	0,1

Зменшення площі льодовиків (у відсотках) у другій половині ХХ століття:

Кавказ

Кавказькі гори – один із небагатьох районів у світі, де є альпійські (долинні) льодовики. Вони зосереджені у двох основних районах: Великому Кавказі (98% кількості та 99,7% площі) та Закавказькому нагір’ї.

Першу інформацію про кількість і площу льоду на Кавказі, отриманих протягом 1887 – 1910 років, було опубліковано К. Подозерським у 1911 році. Другий опис було здійснено у результаті ручної оцінки багатьох параметрів, опираючись на оригінальні аерофотографії та топографічні карти у 1965 – 1982 рр. Обидва описи не містять контурів льодовиків, але мають таблиці, де зафіксовано характерні ознаки. Це дозволило дослідникам порівняти дані й дійти до висновку, що льодовики Кавказу зменшують свій об’єм та розміри.

Деякі дослідження говорять про сильне зменшення льодовиків у період із 1972 по 1986 роки. А нещодавня інформація, отримана шляхом дистанційних замірів, свідчить, що в проміжку між 1985 та 2000 роками зі 113 відібраних для оцінки ділянок 94% місцевості дало усадку. Окрім того, спеціалісти наголошують на тому, що протягом останніх 100 років площа льодових покровів Кавказу зменшувалася.

Контури льодовику у 2001 р. (жовтим) і в 2010 р. (зеленим)

Загальна площа 1100 км²  льодовиків зменшилася на 24,7% протягом першої половини ХХ століття і на 17% - у період з середини минулого століття до початку поточного століття. Так, втрати Ельбрусу становлять 14,8% і 6,28% відповідно. Лише протягом 2001-2010 рр. льодовики Кавказу втратили 4,9% своєї площі.

Результати дослідження вказують на зменшення розмірів усіх льодовиків регіону, проте з невеликою варіацією у їхгіх масштабах, спричиненою різницею кількості опадів та морфологією льодовиків. Іншою причиною може бути підвищення температури влітку, котре не змогли компенсувати навіть опади у 1987-2010 роках.

Урал 

Уральські гори простягнулися вздовж континенту довгою смугою, відділяючи Європу від Азії. Незважаючи на порівняно невелику висоту цих гір, у їхній північній частині є льодовики, переважно невеликі за розміром. Нішевий і воронковий тип льоду (кар) переважає – через місцеву топографію і снігові заноси.

Полярний Урал у другій половині ХХ століття втратив 22,3% площі своїх льодовиків. При цьому масштаби зменшення льоду сильно варіюються на різних ділянках – від 4% (Великий Усинський льодовик) до 45% (льодовик МГУ). Десять льодовиків втратили до 25% площі. Два найбільші, включаючи МГУ, зменшилися найсильніше. За морфологічним типом найпомітнішу усадку дав лід у западинах. Деякі льодовики зникли взагалі.

Камчатка 

Льодовикова система Камчатки складається з 405 льодовиків загальною площею 874 км². 38% льодовиків розташовані у зоні активних вулканів, 44% - на масивах давніх вулканів, 19% - у невулканічних ділянках. Близькість до Тихого океану та Охотського моря дозволяє льодовикам постійно зволожуватися за рахунок циклонів. Рівень опадів тут один із найвищих у Росії.

Зміни контуру льодовика Слюніна: жовта лінія – ASTER, 18.08.2002, зелена лінія – аерознімок, 1950 р.

Порівняння площі 139 льодовиків, сфотографованих у 1950 і у 2002 роках, засвідчує їх деградацію на 16,6%. Ступінь втрат по окремих льодовиках варіюється від 0,5% до 60%. Найбільший льодовик – Слюніна – зменшився несуттєво, на 0,7%.

Вперіод 1950-2002 рр. середня літня температура на Камчатці зростала, а рівень опадів знижувався. Імовірно, саме ця розбіжність стала причиною усадки і зменшення площі льоду.

Висновки 

Льодовики північної Євразії у ХХ столітті переважно зменшувалися. Цей процес перемежовувався з короткотривалими періодами рівноваги або навіть зростанням площі льоду (1910-1920 рр. та 1960-1970 рр.)

Наприкінці ХХ сторіччя зменшення льодових покровів різко пришвидшилося. Результати аналізу свідчать, що кілька останніх десятиліть панує тенденція усадки льодовиків в усіх гірських районах. Масштаб зменшення площі льоду сильно варіюється залежно від морфології гір і місцевих метеорологічних умов.

Спільним чинником деградації льодовиків є підвищення температури повітря влітку. В деяких районах – наприклад, на Кавказі, Памірі – рівень опадів збільшився, але недостатньо, щоб компенсувати підвищення температури.

Результати дослідження корелюються з даними з інших точок планети та північної Євразії, які свідчать, що площа гірських льодовиків зменшується скрізь.