Економія дикої природи

Економічне зростання - причина екологічної катастрофи чи метод її подолання? Кілька неочікуваних тенденцій стосунків природи і грошей.

"Підкоривши природу завдяки технологічному і матеріального прогресу, ми одночасно навчилися більше цінувати її і берегти" - стверджують автори. А ви згодні?

Екологи переконані: вражаючий матеріальний прогрес людства дорого коштував природі . Ми знищуємо цілі гори, шукаючи корисні копалини; розвертаємо річки та осушуємо болота, щоб забезпечити водою сільське господарство і міста; вирубуємо ліси, порушуючи тим самим середовище проживання рідкісних тварин, і бездумно викидаємо відходи, забруднюючи повітря, воду і землю.

Парадокс у тому, що саме у високорозвинених державах зароджується і найяскравіше заявляє про себе екологічна свідомість.   Країни з високим рівнем прибутків не хочуть бути країнами з високим рівнем відходів. У той же час найбідніші та найменш економічно розвинені регіони Африки, Азії і Латинської Америки переживають небачений екологічний занепад. А природоохоронні ініціативи там користуються найменшою суспільною підтримкою. Багатство і технологічні інновації (вони з'являються за бажанням  ринків, а не за вказівкою держави) відкривають можливості для поліпшення екологічної ситуації в розвинених країнах.

Так, рівень забруднення повітря та води в США і Європі істотно знизився за останні 40 років і продовжить зменшуватися в наступні десятиріччя. А у більшості слаборозвинених країн він продовжує зростати. Площа лісів, за останніми даними ООН, збільшується в США, Європі та кількох регіонах Азії, але як і раніше скорочується в країнах третього світу.   Підкоривши природу завдяки технологічному і матеріального прогресу, ми одночасно навчилися більше цінувати її і берегти.

Революція в економіці навколишнього середовища

На перший погляд позитивний зв'язок між зростанням матеріального добробуту та поліпшенням екології - парадокс . Довгий час вважалося, що матеріальний достаток і зростання населення ведуть до незворотного руйнування навколишнього середовища. Пол Ерліх, автор бестселера «Демографічна бомба», передбачав, що нестримний ріст населення стане причиною масового голоду і екологічного лиха. Він думав, що людей має бути менше, вони повинні бути біднішими і використовувати менше технологій, щоб звести до мінімуму наш вплив на планету.

У 1970-х була популярна думка, що основні природні ресурси планети можуть бути вичерпані вже до 2000 року. Так, у монографії «Межі зростання» (1972) прогнозувалося, що запаси золота, цинку, ртуті і нафти закінчаться до 1992 року. У доповіді американського уряду «Світ у 2000 році» говорилося, що до цього часу дефіцит нафти у  світі досягне 20 млн. бар на добу. А в 1993 році еколог Девід Брауер розмістив на цілій смузі The New York Times публікацію « Економіка - різновид божевілля ».

У наш час «демографічна бомба» виглядає зовсім не так, як в 1968 році. Революція відбулась і у поглядах на проблему нестачі ресурсів. Про нестримне зростання населення не йде й мови. Коефіцієнти народжуваності в усьому світі знижуються так швидко, що, за прогнозами ООН, чисельність населення планети сягне вершини після 2050 року і до кінця століття, ймовірно, почне скорочуватися.

Зараз вже не здається, що світу загрожує гострий дефіцит продовольства . За останні два покоління виробництво продуктів харчування  зростало більше, ніж населення. Масовий голод (в минулому регулярне явище) тепер виникає нечасто і, як правило, в результаті воєн або політичних криз, а не через реальну нестачу продовольства або сировинних товарів.

За останні кілька десятиліть переворот стався і в економіці природокористування . Однією з найпоширеніших концепцій стала екологічна крива Кузнеця. У 1950-х роках  нобелівський лауреат Саймон Кузнець припустив, що протягом періоду економічного розвитку нерівність прибутків спочатку зростає, а потім починає зменшуватися.

Екологічна крива Кузнеця зображує залежність між економічним розвитком  і станом навколишнього середовища у формі перегорнутої літери U. Екологічна ситуація погіршується на перших стадіях росту, але починає поліпшуватись після досягнення певного рівня добробуту. Так, у списку найбільш забруднених міст за версією Світового банку немає жодного американського міста і всього одне європейське - Афіни. Серед країн, що розвиваються, екологічна ситуація погіршувалася протягом десятків років , а потім почала виправлятися - це екологічна крива Кузнеця в дії. Рівень забруднення повітря в Мехіко за останнє десятиріччя знижувався, хоча за рівнем розвитку це місто все ще суттєво відстає від американських.

Права власності на варті природи

Для екологічно правильного економічного розвитку необхідний захист прав власності, які часто порушуються у слаборозвинених недемократичних країнах . Останнім часом ця тема все більшою мірою займає екологів, які поступово визнають значення економічних стимулів. Необізнаним ідея передачі природних ресурсів до приватних  рук може здатися нелогічною. Проте численні дослідження демонструють ефективність такого підходу до захисту навколишнього середовища - від океанічних риб до лісів в Африці та Південній Америці і навіть популяції слонів.

Щоб зрозуміти, навіщо потрібна власність на природні ресурси, можна виконати простий уявний експеримент. Уявімо, що м'ясне скотарство організоване за тим самим принципом, що і океанічне рибальство. У фермерів немає власних загороджених територій для розведення худоби, і вони вільно пересуваються між пасовищами, відстрілюючи або відловлюючи стільки корів, скільки захочуть. Ясно, що скоро тварин не залишиться. Адже мотиви будуть спотворені: залишити корову на пасовищі - значить, віддати її кому-небудь іншому.

Це добре відомий феномен, що отримав назву «трагедії громад» . Він бере початок у середньовічній Англії, де на громадських землях дозволялося пасти худобу без обмежень. Незабаром на пасовищі не залишалося трави. Саме так у нас влаштоване океанічне рибальство: риба в океані - ресурс загального користування. Вона не належить конкретному власнику, тому в кожного рибалки з'являється спокуса виловити якомога більше, адже не спіймана ним риба дістанеться іншому.   У цьому основна причина багаторазового виснаження рибних запасів.

Деякі країни, в першу чергу Ісландія та Нова Зеландія, змогли зберегти і навіть примножити рибні запаси за допомогою системи індивідуальних квот. Вони фактично передали територіальні води у власність приватним рибним господарствам, які тепер можуть торгувати ліцензіями на лов риби. На  суші це еквівалентно обгородженню приватних пасовищ для розведення худоби. У США такий підхід застосували у штаті Мен до промислу омарів, що знаходились під загрозою знищення. В результаті відновилась і популяція омарів, і рибна промисловість. Країни, які намагалися регулювати рибне господарство за допомогою централізованого бюрократичного управління, домоглись значно менших успіхів. Так, Канада ще 25 років тому розробила держпрограму, щоб врятувати промисел атлантичної тріски, однак галузь і  досі знаходиться на межі колапсу.

Існує багато прикладів того, як захист прав власності допомагав вирішити інші екологічні проблеми, включаючи порятунок зникаючих видів та відновлення лісів . Сприятливий ефект нерідко спостерігається і в найменш розвинених країнах. Африка й досі страждає від скорочення лісових площ. При цьому основна вирубка, за даними ООН, ведеться лише в одній країні регіону - Нігері. Проте останні дослідження показують, що зараз Нігер – більш зелена держава, ніж 30 років тому. «Виросли мільйони дерев», - відзначала кореспондент The New York Times Лідія Полгрін. Ліси вдалося відновити на площі понад 7 млн. ??акрів, «не вдаючись до масштабних посадок дерев та інших дорогих методів, на яких нерідко наполягають африканські політики та природоохоронні організації». Чим пояснюються ці зміни? Справа в приватній власності.

З колоніальних часів всі дерева в Нігері вважалися власністю держави, і у фермерів не було стимулу їх берегти. Ліси вирубували на дрова або будматеріали, не думаючи про шкоду для навколишнього середовища. За належним поводженням з деревами мали слідкувати державні лісники, але їх було недостатньо для того, щоб підтримувати лад у країні, яка за розмірами вдвічі перевищує Техас.

Проте з часом фермери стали розглядати дерева на своїх полях як свою власність, і в останні роки уряд визнав переваги такого підходу, передавши насадження приватним особам. Фермери заробляють, продаючи гілки, плоди і кору. Це вигідніше, ніж просто рубати дерева на дрова, тому фермери бережуть їх.

Економісти не схожі на божевільних і навряд чи винні у загибелі тюленів. Навпаки, застосування базових економічних принципів у природоохоронній діяльності дозволяє зберегти навколишнє середовище.