Розвинені країни переносять викиди в Китай

Згідно з Кіотським протоколом, вуглецеві викиди приписуються країнам, що випускають товар, а не тим, котрі його споживають.  А врахування викидів від імпортованих товарів показує, що насправді кількість вуглецю глобально не зменшується.

Фото: Китайські товари чекають на відвантаження

Відповідно до найновіших даних, з 1990-го року багато розвинених країн обходять обмеження на вуглецеві викиди (СО ₂ ,метан, N ₂ О, флуоровмісні гази) шляхом імпорту товарів з країн, що розвиваються (наприклад, з Китаю).

У минулі роки вже проводилися дослідження, що показали значні обсяги «експорту» викидів у окремі країни, але цього понеділка опубліковано перше дослідження, що показує, як міжнародна торгівля змінила обсяги викидів окремих країн за час дії Кіотського протоколу.

Згідно з умовами цього протоколу, викиди, здійснені під час виробництва товарів, нараховуються країні-виробникові, а не країні-споживачеві.

Екологічні активісти стверджують, що це дає можливість багатим країнам нечесно заявляти, буцім вони зменшують або стабілізують свої викиди, в той час як насправді викиди «відсилаються» до інших країн – за рахунок імпорту з країн, що розвиваються, і для яких не встановлено обмежень згідно з Кіотським протоколом.

За офіційними даними, розвинені країни станом на 2008-й рік можуть похвалитися зменшенням викидів на 2% у порівнянні з 1990-м роком. Але, якщо додати «екологічну вартість» імпорту, віднявши при цьому «вартість» експорту, насправді отримаємо збільшення викидів на 7%. А якщо не включати в розрахунок Росію і Україну, які після 1990-го різко зменшили викиди завдяки економічній кризі, то зростання викидів складе аж 12%.

 Фото: Раджендра Пачаурі

Раджендра Пачаурі, голова Міжнародної групи експертів ООН з питань змін клімату (IPCC), заявив: «Семивідсоткове зростання викидів розвинених країн у порівнянні з 1990-м роком – це відхилення від того, що наш   ]]> четвертий оцінювальний звіт   ]]> (2007) визначив як найвигіднішу траєкторію обмеження викидів… якщо такий рівень збережеться, доведеться не лише відчути ґрунтовніші наслідки кліматичних змін, але й вжити значно дорожчих заходів щодо обмеження викидів».

Відповідальність за збільшення викидів розвиненими країнами значною мірою лежить на   США , котрі обіцяли у Кіото зменшити викиди на 7%, але не ратифікували протоколу. Викиди в межах їх кордонів   у 2008-му році у порівнянні з 1990-м роком збільшилися на 17%, а якщо врахувати імпорт-експорт, то аж на 25% .

За цей же період викиди   Великобританії знизились на 28 мільйонів тон, але насправді – якщо врахуємо імпорт і експорт – вони збільшилися щонайменше на 100 мільйонів тон. Європа досягла зменшення викидів СО ₂   на 6%, але з урахуванням зовнішньої торгівлі отримуємо всього 1%.

Ґлен Пітерс, працівник Центру міжнародних досліджень клімату і навколишнього середовища у Осло, керівник   ]]> дослідження ]]> , опублікованого у каталозі праць Академії наук, говорить: «У нашому дослідженні вперше показано, що викиди, пов’язані з виробництвом товарів, задіяних у міжнародній торгівлі, більш ніж перевищують зниження викидів, досягнуте Кіотським протоколом... це означає, що зосередження на викидах, здійснених в межах ряду окремих країн не може бути ефективним для зменшення викидів на глобальному рівні, якщо не будуть введені механізми моніторингу і звітування про викиди при виробництві імпортованих товарів і послуг».

У країнах, чий експорт товарів, виробництво яких пов’язане з викидами, перевищує імпорт, ситуація виглядає інакше. Наприклад, про Китай, економічне зростання якого пов’язане з виробництвом на експорт, прийнято говорити як про країну з найбільшими викидами СО ₂ ; якщо ж урахувати вплив експорту та імпорту, сума його викидів впаде майже на 1/5, і при цьому Китай помітно поступиться США. Дослідження також показує, що Китай бере на себе аж 75% «експортованих» викидів розвинених країн.

Боб Уорд, директор з питань стратегій і комунікацій у Грентемському інституті досліджень змін клімату і навколишнього середовища, коментує: " Треба визнати, що країнам, які ратифікували Кіотський протокол, майже вдається дотримуватися вимог, які у ньому визначено. Однак, як показують ці цифри, недосконалим є сам спосіб підрахунку, оскільки дозволяє багатшим країнам безперешкодно «експортувати» викиди у країни, що розвиваються".

Екологічні активісти вже давно стверджують, що   підрахунки викидів повинні базуватися не на виробництві, а на споживанні товарів та послуг . Одна з проблем на шляху впровадження такої системи – складність відслідковування обігу викидів, представлених товарами міжнародної торгівлі. Крім того, чимало політиків стверджують, що країни-споживачі не можуть і не повинні брати повної відповідальності за імпортовані товари, оскільки, з одного боку, їх влада не розповсюджуються на території інших країн, а з іншого боку, торгівля вигідна як країні-виробнику так і країні-споживачу, а отже, відповідальність за викиди також потрібно нести спільно.

]]>   ]]>