Суперечлива зброя проти кліматичного колапсу

Доки саміт у Ріо застряг у дискусіях без певних зобов’язань, триває пошук технічних рішень для боротьби зі змінами клімату. Але так званий гео-інжиніринг має безліч підводних каменів.

Ідея звучить заманливо: якщо людина не може обмежити себе у використанні ресурсів настільки, щоб зупинити зміни клімату, тоді їй слід навчитися так ставитися до Землі, щоб наша планета залишалася придатною для життя. Гео-інжиніринг називають чудо-зброєю, яка у цьому допоможе, — такий собі останній вихід з кліматичного колапсу.

Протягом останніх років науковці розробили низку варіантів для протидії фатальним наслідкам постійного підвищення викидів парникових газів. Деякі ідеї нагадують наукову фантастику, можливо, такими й залишаться. Як, наприклад, ідея американського фізика Лоуелла Вуда ( Lowell Wood ) розмістити у космосі між сонцем та Землею величезні паруси, щоб утримувати частину сонячного випромінювання. Та уявлення лише про вартість такого обладнання вказує на те, що подібні плани ще на довгий час залишаться нереалістичними.

Загалом фахівці виділяють два види заходів гео-інжинірингу: такі, що скорочують шкідливі для клімату парникові гази в атмосфері, й такі, що протистоять глобальному потеплінню шляхом скорочення сонячного випромінювання, яке досягає Землі. Інакше кажучи, зміни клімату слід контролювати технічними засобами, оскільки змінити поведінку суспільства вже майже неможливо.

Деякі критики піддають сумніву такі погляди: навіщо взагалі скорочувати викиди парникових газів, якщо в нас є засоби для боротьби з наслідками цих викидів?

Незважаючи на такі судження, дехто з першопрохідців, таких як Пол Джей Крутцен ( Paul J. Crutzen ), вже давно працює над практичним застосуванням своїх рішень. Нобелівський лауреат з хімії 1995 року, відомий прихильник ідеї, започаткованої російським дослідником Михайлом Будико, ще у 1970-х роках він запропонував додавати в стратосферу двоокис сірки.

Молекули сірки мають затримувати сонячне світло. Такий ефект охолодження доводять спостереження за виверженнями вулканів: коли в 1991 році вогняна гора Пінатубо на Філіппінах викинула в повітря величезну кількість попелу та сірки, протягом наступних двох років світова середня температура знизилася приблизно на 0,2 градуси за Цельсієм.

Що завдає більше шкоди — хвороба чи лікування?

У такому випадку важко передбачити, який ще ефект матиме довготривале штучне додавання сірки в атмосферу. Так, після виверження Пінатубо спостерігалися зміни середньої кількості опадів на різних територіях. Окрім того, фахівці бояться послаблення захисного озонового шару стратосфери через хімічну реакція з парами сірки. У одному з досліджень фахівці Міністерства екології Німеччини дійшли висновку: «Задля попередження негативних наслідків цей метод в жодному разі не можна застосовувати до з’ясування можливих ризиків».

Саме в цьому й полягає одна з найбільших проблем гео-інжинірингу: наразі ніхто не може оцінити, які наслідки матиме у перспективі таке регулюванняз клімату нашої планети, тобто чи не буде “лікування”, яке ми призначаємо “пацієнтові Землі”, більш шкідливим, ані ж сама “хвороба”. Як приклад можемо розглянути рефлектори в пустелі: ідея відбивати сонячні промені, вкривши пустелі тентами, здається на перший погляд нешкідливою. Але якщо брати до уваги, що мінерали пустельного піску, котрі вітер переносить в інші частини світу, відіграють важливу роль як добрива, тоді ця ідея вже не здається такою невинною.

Подібні небажані побічні ефекти призводять до того, що ідеї гео-інжинірингу перш за все в Європі зустрічають з недовірою. З цим також у 2009 році зіштовхнулися полярні та морські дослідники з Інституту Альфреда Вегенера, коли хотіли провести дослід у Південному атлантичному океані щодо використання водоростей для зменшення викидів парникового газу СО2. Використання кількох тон сульфату заліза, яким планували сприяти цвітінню водоростей, викликало хвилю обурення організацій захисту навколишнього середовища.

Під нищівною критикою опинились і результати досліду: розрахунки, що СО2,  увібраний водоростями, буде опускатися на дно моря і залишатися там на довгий час, не виправдалися. Замість того, більшу частину водоростей споживають морські організми, які під час дихання віддають СО2 назад в атмосферу.

Незважаючи на такі невдачі, науковці намагаються розвивати ідеї, котрі передбачають вилучення парникового газу з атмосфери та взаємодію його з іншими речовинами, і вважають їх здатними вплинути на сонячне випромінювання. Не в останню чергу ще й тому, що враховано взаємодію з іншими кліматичними факторами. Наприклад, як можливість обговорюється рішення для уловлювання та накопичення СО2 з диму вугільних електростанцій (CCS = Carbon Capture and Storage). Перш за все у такому випадку перепоною є довготривале підземне накопичення.

Хто ухвалює рішення щодо використання техніки?

Ідеї на зразок збагачення заліза підтримує, наприклад, американська фірма Atmocean. Багату поживними речовинами воду можна викачувати величезними насосами з океану на поверхню. У цьому випадку також водорості сприятимуть швидкому вилученню атмосферного СО2, який потім разом з померлими організмами залишиться на глибині. Але задля того, щоб суттєво знизити СО2, необхідно до 800 мільйонів насосів. Якщо Міністерство екології перерахує це у своєму дослідженні — втілення такої ідеї опиниться там, де й ідея про сонячний парус.

«Здійсненним та доступним» німецькі фахівці вважають інший захід: розприскування води на морські льодовикові щити задля штучного утворення додаткового льоду. Таким чином вода під льодом буде більше охолоджуватися та опускатися разом з розчиненим у воді СО2. Наразі неможливо оцінити вплив цього методу на вуглецевий баланс. Окрім того, з’явиться загроза «значних негативних наслідків для морських організмів та складних морських ланцюгів живлення».

По-іншому на можливості гео-інжинірингу дивляться юристи. Більшість запропонованих заходів, як наприклад «додавання сірки», матимуть ефект у глобальному сенсі. Але чи готові всі держави взяти на себе вирішення проблем окремих держав у разі негативних наслідків для них? Що станеться, якщо через гео-інжиніринг, наприклад, зміниться кількість опадів у певних регіонах?

Хто ухвалює рішення щодо застосування нових технологій? Чи можливо врахувати при цьому інтереси острівних держав, котрим загрожують повені? А інтереси полярних регіонів, для яких глобальне потепління відкриє нові торговельні шляхи та доступ до ґрунтів вічної мерзлоти з їхніми ресурсами? — Ось тут окреслюється межа науки. Але якщо світова спільнота все ще прагне уникнути кліматичного колапсу, вона має вирішити ці питання.