В українських ЗМІ почали пропаганду видобутку сланцевого газу?

Реакція на ]]> статтю «Блакитна мрія» ]]> журналу «Кореспондент», №8 від 1 березня 2013 року.

Зі здивуванням прочитав статтю «Блакитна мрія» («Кореспондент», №8 від 1 березня), яка надзвичайно грубо рекламує видобуток сланцевого газу. В будь-кого, хто її прочитає, мають розвіятися сумніви стосовно того, що технологія гідророзриву врятує Україну, а на проблеми вказують агенти «Газпрому» або ж просто обмежені люди.

Екологічним активістам не звикати до тавра іноземних агентів. Ті самі організації вчора оголошувалися агентами заходу або однієї з доморощених бізнес-груп. Від цього вони не стають менш патріотичними, наполягаючи на необхідності перш за все зробити свою країну безпечною і комфортною для життя свого народу.

Проте, віддаючи данину жанру, автор статті вибрав «Український вибір» Медведчука, а не представників «Свободи» (які сумніваються в безпечності технології для місцевого населення) як опонентів «Шелл».

Зрештою, проблема залежності від російського газу – це, перш за все, проблема окремих людей, які будують свій бізнес на експорті енергомістких продуктів. Саме їм необхідний «національний» газ. А місцевому населенню залишаться ризики постраждати через помилки співробітників компанії або «неймовірного» збігу обставин. Енергетична незалежність визначається не наявністю викопного палива, а здатністю ефективно використовувати енергоресурси. А це завдання українська влада не намагається виконати.

Автор використовує надзвичайно багато сумнівних аргументів, тому просто неможливо вмістити реакцію у формат «листа редактору».

Зокрема, в матеріалі стверджується, що лише один відсоток об’єму рідини гідророзриву – це хімічні добавки. Дотримуючись цієї логіки, можна, не боячись, «мочитися» в громадський басейн.

Доповідь комітету з енергетики парламенту США, проаналізувавши сотні сумішей, які використовуються в США, показала, що багато з них містили канцерогени. Крім того, з’ясувалося, що компанії, які використовують ці суміші, не обов’язково знають їхній склад, оскільки виробники сумішей тримають його в таємниці.

Крім того, автор статті пише, що тільки люди, які погано вчилися в школі, можуть пов’язати гідророзрив із землетрусами.

Важко сказати, як вчилися в школі спеціалісти з Оклахомського відділу геології Державної дослідницької агенції, які пов’язали землетрус із видобутком сланцевого газу.

Але їх можна зрозуміти, опираючись на факт, що аж до 2009 року було до 2 землетрусів на рік, а стало – 25.

Як і департамент природних ресурсів штату Огайо, який вказав, що ймовірність таких землетрусів мала, але саме їм пощастило зі збігом обставин. Департамент посилив вимоги до нових свердловин.

Також у матеріалі сказано, що щільність населення у місцях видобутку в Україні менша, ніж у США.

Зі зрозумілих причин в якості порівняння дається Польща, де видобуток теж тільки планується, і, як і в Україні, ставиться під сумнів. На сьогодні єдина країна, на яку можна орієнтуватися, – це США, де більшість ділянок видобутку – в малолюдних районах.

У статті звучить теза про те, що ґрунтові води не можуть бути заражені, оскільки видобуток газу ведеться значно глибше, а кількість води, яку споживає кожна свердловина, невелика.

Буріння на великій глибині передбачає перетинання ґрунтових вод. І навіть без контакту бурового розчину з водами (який не можна виключити) проблема створюється змішанням шарів.

Так, дачники, які в Київській області десять років тому робили свердловини глибиною 60 метрів для добування питної води, тепер не задоволені її якістю, оскільки масове буріння призвело до забруднення цих шарів.

Видобуток сланцевого газу передбачає велику щільність свердловин. При цьому сценарії розвитку сектору передбачають від 5 до 10 тисяч свердловин за 20 років. Тобто видобуток зі сланцю буде споживати води як містечко на 1000 п’ятиповерхівок (за кількістю населення як Дніпродзержинськ).

Знову ж таки, якщо вірити даним «Шелл» зі статті й планам уряду, то зайнята свердловинами територія буде як два Запоріжжя.

Автор матеріалу стверджує, що за дотримання заходів безпеки, гідророзрив безпечний. Технології успішно використовуються міжнародними компаніями.

Заходи безпеки – поняття відносне і зазвичай ці заходи додаються до вимог лише за результатами аналізу аварій, які сталися. Тим більше, дотримуватися їх доведеться не дуже організованим місцевим підрядникам.

Угода з «Шелл» принесе інвестиції й податкові відрахування, – сказано в статті.

Із наданих уривків засекреченого договору випливає, що «Шелл» працюватиме на пільгових податкових умовах, не платитиме цілий ряд податків, включно з екологічним, і матиме безкоштовний доступ до води і територій.

У публікації сказано, що губернатор Добкін – прихильник публічного обговорення питання.

Це було б смішно, якби не було так сумно. Харківська влада відома своїм цинізмом по відношенню до громадської думки і жорстокістю до тих, хто не поділяє її власної. Найяскравішим прикладом цього, який пам’ятають екологи, є історія з дорогою через парк ім. Горького. Громадські слухання тоді були неприховано симульованими, а дерева пиляли разом з активістами, які на них сиділи. Про яке дотримання заходів безпеки може йтися?

Здається, колега Добкіна – мер Харкова – друкувався в «Кореспонденті» на правах реклами. Може, і цю статтю просто забули позначити як рекламну?

З повагою,

Олексій Пасюк

Національний екологічний центр України