Як врятувати Статую Свободи від утоплення?

Пані Свобода перетворилася на символ незахищеності всієї планети від тих змін, що відбуваються довкола.  Як порятувати 225-тонну статую, що стоїть на маленькому острові у Нью-Йоркській затоці, від течій, які постійно зростають.

Ілюстрація Курта Ворпеля (Kurt Woerpel)

По-перше, потрібно покликати когось на кшталт Джеррі Матийко (Jerry Matyiko) з компанії  « Expert House Movers Inc . » , Меріленд. Він уже не зволікатиме перед вирішенням поставленого завдання.

«Забудьте про баржу! Перемістити Статую Свободи подалі з острову неможливо просто через її масивний фундамент та важкий кам'яний п'єдестал. Ми її переміщувати не будемо, – каже Матийко. – Ми її поставимо на ходуни та вмонтуємо їй поворотний механізм – ньюджерсівці перестануть скаржитися, що вона на них ніколи не дивиться».

Це жарт, звісно. Але ця людина – один із тих нечисленних експертів, які мають досвід у переміщенні монументів. Служба Національного Парку запросила його у 1990 році вирішити схожу проблему: розмивання берегів загрожувало спричинити на Мисі Гаттерас обвал цегляного маяка прямо у Атлантичний Океан. Величну споруду вагою 4 800 тонн потрібно було терміново відтягти подалі від берега.

Над пошуком рішення Матийко працював разом з Джо Джакубіком (Joe Jakubik), проектним менеджером «International Chimney Corp.», Буффало. Працівники зробили під маяком підкоп, перенісши його вагу з гранітного фундаменту на дерев'яну систему підпор. Потім домкратом вони підняли маяк на платформу, обережно, щоб під своєю вагою крихка споруда не розвалилась на частини. 30 днів маяк «їхав» на цій платформі до свого нового фундаменту – майже кілометр вглиб острову.

«З маяком не можна було поспішати», – говорить Джакубік.

Найближчими роками на такий досвід із переміщення чи захисту прибережних споруд попит тільки зростатиме. Рівень морів підвищується, змиваючи нерухомість вартістю у сотні мільярдів доларів США. А це змусить мільйони американців переїхати з прибережних поселень вже до кінця століття. Теж саме відбудеться і з культурними пам'ятками. У Національному Парку, наприклад, знаходиться більше 40 мільярдів доларів США – це споруди та інші пам'ятки на прибережній лінії. Згідно з опублікованим у 2015 році дослідженням, вони всі віднесені до групи найбільшого ризику.

Ці маяки нічим не відрізняються від своїх «братів» у інших куточках планети. То що ж робити зі Статуєю Свободи, коли вода почне її затоплювати?

Статую Свободи спорудили у ХІХ столітті з мідних панелей товщиною майже у два пенні, закріпивши їх на металевій основі. 46-метрова статуя стоїть на 27-метровому кам'яному п'єдесталі, який, у свою чергу, стоїть на майже 20-метровому фундаменті.

У тому стані, у якому вона знаходиться зараз (її стопи знаходяться на висоті більше 45 метрів над водою), Пані Свобода має захист, якого не може дозволити собі жодна людина на планеті. За найгіршого сценарію, який описує «Climate Central» на своєму сайті, танення льодовиків у Антарктиці до 2100 року спричинить зростання рівня океану десь на 4 метри . Цього буде достатньо, щоб припливи зросли у середньому на півметра вище рівня, який колись спричинив ураган Сенді, накривши Статую Свободи та знищивши її систему електропостачання.

Якщо колись зростання рівня океанів чи бурхливі шторми таки пошкодять фундамент статуї, у затоці Нью-Йорка на той час уже буде безліч проблем: взяти хоча б питання захисту мільйонів з лишком мангеттенців та убезпечення мільярдів доларів вартості нерухомості від знищення. Для захисту місто, наприклад, може звести стіну, щоб закрити бухту, але її ціна буде захмарна.

Та й що можна зробити проти сил природи? Голлівуд роками мусолить тематику, де Пані Свобода грає ролі єдиного свідка падіння величної Америки. Вона втрачала голову у «Втечі з Нью-Йорка», її обморожували у «Післязавтра» та підривали у «Людях Ікс», а ще вона тонула у «Дні незалежності» та була похована у «Планеті мавп». Той емоційний ефект, який виникає лише при думці, що уособлення цілої нації може змити у море, ще сильніше підігріває бажання якось її порятувати.

Продюсери нафантазували багато у своїх фільмах, але у реальному житті над її порятунком працюють уже майже століття. Після підриву у 1916 році німецькими диверсантами заводу з боєприпасами поблизу статуї, що завдало їй значних пошкоджень, та до шторму, який у 2011 році утворив ураган Сенді, вона жила собі досить спокійним життям.

І саме шторм передав науковцям з питань зміни клімату естафету голлівудських продюсерів: науковці оголосили Статую Свободи символом незахищеності цілої нації перед тими змінами, що відбуваються на нашій планеті. Служба Національного Парку оцінила майно на острові Свободи та на сусідньому острові Елліс у Нью-Йоркській бухті у 1,5 мільярда доларів США та наголошує, що обидва острови знаходяться у «великій небезпеці». ООН також говорить про небезпеку для статуї у своєму документі про зміни клімату, викладеному на сайті «World Heritage».

Завдання якось адаптувати відому в усьому світі скульптуру до змін клімату чудово відображає виклики, з якими зіштовхуються прибережні мешканці. До сьогодні для США питання клімату обмежувалися лише декількома поселеннями на північному узбережжі Мексиканської затоки та Північної Аляски. Із зростанням рівня морів урядам доведеться робити нелегкий вибір того, як, маючи досить обмежені ресурси, забезпечити міцність берегової лінії.

Перше питання, яке ми маємо вирішити щодо захисту будь-яких споруд, яким загрожує зростання рівня морів, дуже просте: захищати чи переміщувати ?

Добрі новини: Статуя Свобода задумувалася бути портативною. Колись її рука зі смолоскипом була виставлена у парку Мангеттена, а Джозеф Пулітцер, видавець, розгорнув кампанію зі збору коштів на її кам'яний п'єдестал. Через декілька років руку розібрали та повернули у Париж, де її прикріпили до тіла. Потім ще два роки вона була виставлена на огляд.

Але з часів Пулітцера сталося багато змін. У 1980-х статую реконструювали та очистили від майже сторічного шару іржі, а її основу замінили на основу з кольорових металів. Вона продовжувала собі стояти, і нікому й на думку не спадало, що колись її доведеться перевозити, як наголосив Едвард Беренсон (Edward Berenson), автор книги «Статуя Свободи: Трансатлантична історія». Сьогодні розібрати її буде важко, говорить Беренсон. Він вважає, що тим, хто таки вирішить її розібрати, потрібно буде переміщувати її цілою. «Якби існували якісь велетенські крани, то, можливо, це було б реально», – продовжив він.

Але у будь-якому разі зсунути статую з її п'єдесталу – це лише півбіди. Цей монумент за 150 років своєї історії був втіленням демократії, духом боротьби над рабством, вираженням дружби між США та Францією та «золотими ворітьми» США. Але чи залишиться вона таким же величним символом, якщо її перенести до Філадельфії чи Вашингтону? І як вирішити, куди її краще перемістити? На заміну чого вона має прийти, та, враховуючи, що грошей не так вже й багато, що ще потрібно рятувати?

Захист статуї – це ціла серія нових викликів. Зростання рівня морів, принаймні на сьогодні, незворотне явище. Виділення коштів, і не маленьких, на порятунок статуї може виявитись лише відтягуванням того, що й так станеться. Деякі власники маяків, для прикладу, визнають, що вони не у змозі врятувати все, наголошує Адам Маркхам (Adam Markham), заступник директора відділу з питань клімату та енергії із Союзу стурбованих учених (Union of Concerned Scientists). Сюди також входять пам'ятки з Національного оздоровчого парку Гейтвей, який також зазнав затоплення під час урагану Сенді. Поселення на узбережжі біля Джерсі матимуть такі ж проблеми: власники продовжують зводити мури та піднімати вище свої будинки, але не збираються переїжджати.

Для громад своя власна пам'ятка може стати певним символом. Люди будуть повертатися до неї після якогось руйнування, як говорить Анн Сайдерс (Anne Siders), аспірантка Школи наук про землю, енергію та навколишнє середовище, що у Стенфордському університеті. Тут є й інший бік. За словами Анн, якщо громади будуть наполягати на відновленні зруйнованої території, мешканці будуть наражатися на небезпеку.

Обачніше було б вкладати гроші у переміщення людей та дозволити природі зробити зі Статуєю Свободи те, що вона запланувала. Якщо Статуя затоне, то хай вона стане пам'ятником людській гордині. Статуя під водою могла б стати навіть більш значущим символом, ніж над водою.

Лише десятиліття тому галерист Гійом Дюамель (Guillaume Duhamel) побачив автентичний муляж Статуї Свободи Фредеріка Огюста Бартольді (Frédéric Auguste Bartholdi), виставлений у музеї Парижа. Після перемовин із музеєм, Дюамель отримав можливість створити декілька копій статуї із гіпсової форми, яку Бартольді використовував за основу свого робочого проекту. Якщо бути точним, усього він зробив 12 копій у співвідношенні один до шістнадцяти до розміру самого монументу. Леонард Стерн, ріелтор із Нью-Йорку, купив одну таку копію за 1 мільйон доларів США та виставив її перед офісним центром Мангеттена. Інший бізнесмен з Чаттануґи, Джім Беррі, купив ще одну копію. Ці копії доповнили цілу низку не таких точних відтворень, розсіяних по всьому світу – від України до Бразилії.

« То нехай вже вона зруйнується, – каже Дюамель. – Я впевнений, її можна створити знову. У нас є можливості та технології. У гіршому випадку, просто купите у мене копію за 1 мільйон » .

За матеріалом Патріка Кларка (Patrick Clark)