Якби ми всі були гобітами

Якби Толкін писав про кліматичний рух, яким би персонажем ви були і в якому розділі книги ми знаходилися б зараз?

— Я волів би, щоб це трапилося в інші часи — не в мої, — сказав Фродо.

— Також і я, — відказав Гандальф, — та й усі, кому доводиться жити у такі часи. Проте вибирати нікому не можна. Ми можемо тільки вирішувати, на що витратити час, який маємо.

Дж. Р. Р. Толкін. Володар Перснів: Хранителі Персня.

Переклад з англійської — А. В. Немірова, 2003.

Фото: Починаючи довгу мандрівку, варто мати добру компанію. Українські кліматичні активісти зліва направо: я, Інна та Вік.

Чи пам’ятаєте ви, як ми принесли тривожну новину на високоповажне зібрання, де лідери всіх народів мали вирішити, яким чином захистити наш світ від загрозливої тіні? І як після тривалих перемовин ніхто з них не був готовий взяти на себе відповідальність, котрої вимагала криза? І як ми потім зрозуміли, що саме ми були тими, хто має очолити цю боротьбу і понести тягар далі, щоб врятувати всіх, кого ми любимо?

Що ж, якщо читаючи це, ви засумнівалися, чи мова тут ішла про конференцію ООН зі змін клімату в Копенгагені, чи про Раду в Елронда із саги Володар Перснів, то ми одне одного розуміємо. Одного дня цієї осені я роззирнулася навкруги і побачила себе в епосі про кліматичний рух, не менш драматичному, ніж пригоди Фродо і компанії в Середзем’ї.

Я виросла в мирній аграрній країні, де люди значно більше цікавляться врожаєм картоплі чи сімейними справами своїх сусідів, ніж подіями великого світу, нехай то вибори американського президента чи глобальна кліматична криза. Більшість населення світу навряд чи зможе сказати, де розташована на карті наша країна. Ми скоріше насолоджуватимемось простими втіхами життя, такими як добра їжа та популярна музика, й ігноруватимемо будь-які загрозливі вісті, що доходитимуть до нас, принаймні доки вони не торкнуться нас безпосередньо. Ми навіть відомі через нашу приказку «Моя хата скраю». Мене не здивує, якщо все це трохи нагадує вам Шир.

Що ж, я дочка свого народу: я завжди віддавала перевагу теплому вечору з друзями за пляшкою пива над героїчними діяннями на передовій історії. Якщо я колись і мріяла про пригоди, то здебільшого це траплялося під час читання гарної книжки з чашкою чаю і затишною ковдрою. То як же я врешті-решт опинилася разом із групою воїнів на шляху до Мордору?

Що більше я думаю про кліматичний рух і війну персня, то більше паралелей знаходжу. Хіба не занапащені наші прекрасні землі впливом могутньої тіні? Хіба не чули ми про наших сестер і братів здалеку, котрі вже зустрілися з її загрозливими наслідками? Хіба не скорилося багато з нас ворогові або не заперечує його існування? Так, наші лідери піддалися спокусі, наші ліси помирають, а наші життя під загрозою. Однак  ми боремося: дехто з нас викриває солодкоязиких радників, котрі підкупляють наших правителів; інші ризикують своєю свободою, блокуючи залізні вежі і димні шахти; а дехто працює, щоб припинити незгоду між людьми і створити партнерства. Ми у стані війни. Ми успадкували цей перстень з минулого, що було збудоване на викопних джерелах енергії. Перстень жадоби, нерозсудливості, підкорення, народжений у темному полум’ї. Ним не можна користуватися далі, бо світ, яким ми його знаємо, загине. Ми живемо на межі епох.

Отже, мої любі «побратими», як думаєте, де ми знаходимося зараз у цій героїчній історії? Блукаємо Морією, б’ємося за Мінас Тіріт чи, можливо, видираємося на Вогняну Гору? Чи наближаємося ми до кінця історії й перемоги і чи багато випробувань ще чекає на нас?

 А також, якщо ви не проти ще глибше зануритись у фантазійну метафору, подумайте, який персонаж відповідає вам у кліматичній сазі? Особисто я не наважуся порівнювати себе з цим відданим, невинним і неземним маленьким Фродо. Ні, я скоріше була б кимось із веселих і дещо нерозважних Меррі і Піпіна. Іноді, правда, я навіть відчуваю дещицю сили Майя, чия місія — направляти, зміцнювати довіру та поширювати знання. Тим часом мій персонаж може так само бути неназваною дівчиною, котра сидить на мансарді десь у Гобітоні і розсилає повідомлення про хід боротьби за допомогою простих чарів Інтернету. Все-таки Толкін намалював не так вже й багато жіночих образів у своїй книзі, чи не так?

У цьому епосі безліч різних героїв, і всі ви, безперечно, потрібні: арагорни, гандальфи, еовіни, вчителі, генеральні директори, підприємці, організатори кампаній, енти, ельфи, науковці, інженери, матері, селяни, анонімуси... Кожен грає свою роль і робить день перемоги трохи ближчим. Я дуже вдячна за можливість брати участь у цій подорожі разом з вами, і навіть якщо я не знаю точно, чому ви приєдналися до неї, я думаю, причини у всіх спільні. Ми приєдналися до цієї місії через співчуття, через надію, через любов.

І попри те нам часом хочеться повернутися до наших спокійних садочків і вирощувати троянди, дім уже позаду, і « біжить дорога сотні літ геть від дверей у широкий світ ». 

Юлія Маклюк, учасниця кліматичного руху.

P.S. Оригінал цієї статті викликав жваве обговорення серед учасників кліматичного руху і шанувальників Толкіна з різних країн. Приєднатися до дискусії можна на ]]> Фейсбуку ]]> .