З природою, а не проти неї: як верба стала художнім витвором

Піскожил фінського еко-митця та архітектора Марко Касагранде (Marco Casagrande) в дюнах бельгійського Вендуїну привернув увагу широкого загалу. Черв’як довжиною 45 м поєднує мистецтво з місцевим ремеслом — плетінням із лози. Чотири тижні знадобилося для створення композиції, яку через деякий час природа забере собі назад. Сучасне мистецтво — це природність.

Художник та ахітектор Марко Касагранде називає свій витвір, відкритий для кожного, «слабкою архітектурою». ]]> Піскожил ]]> — створена людиною «тендітна» конструкція, яка прагне бути частиною природи. Залежно від освітлення змінюється сприйняття всередині піскожила, висота та ширина якого сягають 10 метрів. Дивлячись уздовж споруди, відвідувачі вербного собору сприймають його як пронизане сонячним промінням місце для пікніка, місце, де приємно розслабитися чи провести сеанс медитації.

Композиція створена виключно з верби, її органічна форма віддзеркалює справжню природність, яка колись буде повернута довкіллю. Таким чином, піскожила не можна порівнювати з іншими архітектурними витворами, котрі ми прагнемо захистити від природних явищ, — він є їх частиною. Саме тому його названо «слабкою архітектурою».

Всередині піскожила відвідувачів зустрічає гра світла та тіні. Глядачі у захваті — як з такої незначної кількості природного матеріалу можна було створити настільки гарну конструкцію. Марко Касагранде переконаний, що людина, намагаючись вберегти архітектурні пам’ятки від природного впливу, діє певною мірою проти законів природи, а отже, і проти самої архітектури. Дизайн — це не все, дизайн не повинен замінювати природу, природа має визначати дизайн. Саме це митець і намагався показати своїм піскожилом.

Піскожил створений в рамках експозиції Beaufort 04 — трієнале сучасного мистецтва. Схожий експонат Касагранде демонстрував загалу раніше в тайванському Тайбеї. Тоді в самісінькому центрі міста виросла схожа на піскожила композиція, але з бамбуку.