«Під куполом» Паризької угоди. Як вплине нова кліматична домовленість на майбутнє України
12 грудня 2015 року учасникам кліматичного саміту ООН в Парижі вдалося дійти згоди та документально засвідчити прагнення зупинити глобальне потепління. Близько 190 країн світу затвердили текст
Паризької угоди
(далі — Угода), покликаної у 2020 році прийти на зміну Кіотському протоколу.
Градус амбітності
Нова кліматична угода сколихнула увесь світ, і її вже називають важливим історичним досягненням. Як зазначила на брифінгу, присвяченому Угоді, голова відділу кліматичної політики Національного екологічного центру України Ірина Ставчук, «вона не ідеальна, але це найкращий варіант, якого можна було досягнути, зважаючи на політичну готовність лідерів країн вирішувати проблеми зміни клімату».
Двотижневі переговори завершилися формуванням єдиної світової цілі — утримати підвищення середньої температури на рівні 2°С порівняно з доіндустріальним рівнем і спробувати наблизити його до 1,5°С.
На останній цифрі особливо наполягають країни острівної групи, апелюючи до того, що людям нікуди буде повертатися після чергової конференції — їхні будинки вже можуть бути затоплені внаслідок підняття рівня світового океану .
Поставлена ціль означає, що до середини століття країни мають повністю відмовитися від викопного палива, тобто вугілля, нафти й газу, і стовідсотково перейти на відновлювані джерела енергії — лише такі радикальні дії дійсно можуть допомогти . Це завдання стало шоком для багатьох країн, але його прийняття свідчить про усвідомлення світом серйозності проблеми.
Принциповою відмінністю Угоди від Кіотського протоколу стало рішення про те, що кожна з країн — учасників переговорів сама визначатиме обсяги та способи скорочення викидів парникових газів (так звані національні внески), які мають переглядатися кожні 5 років. Відповідно, поки що не передбачається ані торгівлі квотами, ані санкцій для держав, які не виконують своїх кліматичних зобов’язань.
Проте, за результатами підрахунків, запропоновані держави плани скорочення викидів, навіть за умови дотримання їх умов і строків, дозволяють забезпечити утримання температури лише в межах 2,7 °C. Безумовно, цього недостатньо, адже, за словами Ірини Савчук, підвищення температури на 3°С призведе до незворотних катастрофічних змін для всієї планети. І навіть підвищення на 2°С вплине на життя приблизно 500 млн людей, які через затоплення втратять домівки, матимуть проблеми з нестачею їжі та питної води. Тому, попри певну вільність Угоди, неодноразово наголошувалося на тому, що країни мають ставити перед собою більш амбітні цілі.
Фінансовий фонд
Важливим аспектом Угоди є нова диференціація країн . Відповідно до Кіотського протоколу, країни поділяються на три групи:
- розвинені країни — які взяли на себе кліматичні зобов’язання зі зниження рівня викидів;
- країни, що розвиваються — які не мають зобов’язань;
- країни-донори — які, маючи високий рівень розвитку економіки, надають фінансову допомогу іншим країнам.
Певні групи країн, у тому числі й Україна, виступили проти такої класифікації, обґрунтувавши її застарілість тим, що світова економічна система зазнала змін, а отже, деякі країни, які позиціонували себе як такі, що розвиваються (зокрема, Сингапур та Саудівська Аравія), вже можуть не лише виконувати кліматичні зобов’язання, а й надавати допомогу іншим.
Зрештою, в Угоді було зафіксовано розподіл країн на дві групи: розвинені і такі, що розвиваються , без встановлення їх чіткого переліку. Очікується, що визначення статусу країни буде відбуватися з урахуванням рівня її економічного розвитку, національних обставин та ряду інших критеріїв . До того ж, реальні можливості країн будуть час від часу переоцінюватись.
Приналежність країн до певної з груп вплине на те, хто даватиме та хто отримуватиме кошти на скорочення викидів. Зокрема, у майбутньому передбачено створення фонду (в межах близько 100 млрд доларів), який буде споживатися країнами, що розвиваються.
Перспективи для України
Цілі. У своїй кліматичній позиції, поданій на 1 жовтня 2015 року, Україна зобов’язалася впродовж наступних 15 років утримувати рівень викидів парникових газів на рівні 60% від 1990 року, що співпадає з цілями європейських країн.
Більшість експертів вважає цю цифру неоднозначною, оскільки, за різними підрахунками, на сьогодні наш рівень викидів складає трохи більше 40% від 1990 року. Попри те, що це зумовлено не роботою над скороченням викидів, а політично вимушеним зменшенням споживання газу та вугілля, 60% все одно означає, що викидів додасться.
— Визначена Україною ціль передбачає величезний ріст викидів , — зазначила Ірина Ставчук. — Сценарій, обраний урядом, не передбачає жодних дій з енергоефективності, росту частки відновлюваних джерел енергії чи змін у політичній сфері . Більше того, ця позиція не враховує навіть наявні в Україні зобов’язання з Енергетичним співтовариством — до 2020 року досягти підвищення енергоефективності на 9% і збільшити частку відновлюваних джерел енергії до 11%. Якщо врахувати ці зобов’язання, Україна може скоротити від сьогоднішнього рівня ще 15% викидів парникових газів. За цілеспрямованої політики ми можемо розвивати економіку, водночас скорочуючи викиди.
Разом з тим представники Мінприроди наголошують на тому, що в нас досі немає затвердженої Енергетичної стратегії до 2035 року. Тому, попри великий потенціал держави, при формуванні національного внеску варто користуватися чинними документами, а не проектом стратегії.
На щастя, до 2020 року Україна має змогу переглянути поданий показник, сформувавши оптимістичніший сценарій розвитку .
Вигоди. Як було зазначено на брифінгу, великих привілеїв чи фінансових вигод безпосередньо від підписання Угоди Україні очікувати не варто.
Однак кліматоохоронна політика для нас є економічно необхідною, тому що вона передбачає розвиток енергозбереження (утеплення будинків, реконструкцію структур житлово-комунального сектору, інвестиції в енергоефективні технології в промисловості) та альтернативних джерел енергії . Без цього країна апріорі приречена на економічний спад і соціальні проблеми.
Як пояснила Ірина Ставчук, світова спільнота й без того багато допомагає Україні. Однак ці кошти виділяються лише після того, як Україна реалізовує певні напрями із заявлених стратегій. Отже, головне питання полягає в правильній організації роботи на рівні не лише одного міністерства, а всього уряду.
Політика. Вже сьогодні робляться перші кроки для того, щоб виконання умов Угоди не стало для України черговим провалом.
— У рамках конференції було створено декілька глобальних міжнародних ініціатив, — повідомив радник голови Держенергоефективності Кирило Томляк, — що об’єднують представників влади, бізнесу і громадськості та спрямовані на вирішення ключових питань Угоди. Одна з таких ініціатив — альянс за енергоефективне будівництво, до якого приєдналася й Україна. Участь у ньому передбачає насамперед обмін досвідом та спільні міжнародні проекти, які в досить стислий термін забезпечать суттєве зниження викидів парникових газів.
Великі надії покладаються на Стратегію сталого розвитку України – проект ПРООН, розробка якого має завершитися у 2016 році. Заступник міністра екології і природних ресурсів України Світлана Коломієць назвала цей проект відправною точкою, яка стане основою для подальшої кліматоохоронної політики України.
Для її успішності необхідно кілька ключових факторів:
- забезпечення сталої роботи української сторони на всіх кліматичних конференціях;
- незмінність експертів української команди, адже кліматичні переговори можуть тривати роками. В ідеалі — створення спеціального уповноваженого з питань виконання Рамкової конвенції зі зміни клімату ООН при Президенті України;
- ухвалення довгострокової Енергетичної стратегії України;
- зацікавленість Уряду, прийняття політичного рішення на рівні Президента та прем’єр-міністра та забезпечення злагодженої взаємодії усіх міністерств.
Чого чекати далі
Сьогодні в розпорядженні світової спільноти є лише текст домовленості, який, проте, є неостаточним варіантом і потребує доопрацювань.
22 квітня 2016 року відбудеться урочисте підписання Угоди в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, а після цього розпочнеться процес її ратифікації. Варто сподіватися, що в процесі подальших переговорів буде знайдено чіткі механізми реалізації поставлених цілей, і Угода наповниться конкретикою.
До того часу важливо сформувати єдину загальнодержавну позицію щодо проблем зміни клімату та шляхів їх вирішення, а тому представники Міністерства відкриті до пропозицій експертів та громадськості.
