Сплачуючи ціну екологічної безпеки...

Мета глобальної фінансової системи – вкласти світові накопичення у свої найбільші виробничі сили. Якщо система працює як слід, ці накопичення спрямовують до інвестицій, що забезпечують підвищення рівня життя. Якщо ж є огріхи, як то було протягом останніх років, тоді інвестиції спрямовують до фінансових пірамід у сфері торгівлі нерухомістю та до шкідливих для довкілля проектів, заразом і таких, що поглиблюють зміну клімату, спричинену людською діяльністю.

Рік 2015 стане поворотним у спробах створити таку глобальну фінансову систему, яка б швидше сприяла кліматичній безпеці, ніж клімат руйнувала. У червні представники всіх урядів світу зустрінуться у Адіс-Абебі, аби розробити нову рамкову угоду щодо глобального фінансування.

Читати також: Економісти підтримують негайні дії по зупиненню глобального потепління  

Мета зустрічі – застосування такої фінансової системи, яка б забезпечувала постійний розвиток . Мається на увазі економічне зростання, зосереджене на покращенні соціальних умов та екологічній безпеці . А за п’ять місяців потому світові уряди підпишуть у Парижі нову глобальну угоду щодо контролю за змінами клімату у зв’язку із діяльністю людини та щодо направлення коштів на отримання екологічно безпечної енергії, - примножуючи цим ті досягнення, яких уже було здобуто на перемовинах у Лімі (Перу). Окрім того, очікується значне підвищення фінансування.

Читати також: На переговорах ООН по клімату підготували нову кліматичну угоду 

Принципи цієї роботи є зрозумілими. Передумовою забезпечення кліматичної безпеки є перехід енергосистем усіх країн від вугілля, нафти, газу – до повітря, геотермічної та сонячної енергії, інших низьковуглецевих джерел.

Ми маємо також перевірити можливість практичної реалізації п овномасштабного каптажу та секвестрації двоокису вуглецю (уловлювання та консервація карбону) , що може уможливити безпечне та тривале використання принаймні деяких видів викопних палив. Натомість глобальна фінансова система як вкладала, так і вкладає мільярди доларів на рік у розвідування нових резервів та видобуток корисних копалин, лише тільки незначною мірою переймаючись проблемою уловлювання та консервації двоокису вуглецю.

Численні інвестиції у пошук корисних копалин для отримання енергії зазнають збитків, - левова частина їх, – через нинішнє падіння світових цін на нафту. Багато із наразі розроблюваних покладів корисних копалин через певний час “наскочать на мілину” (залишаться у ґрунті), що є частиною глобальної політики із збереження клімату.

Читати також: Для боротьби зі зміною клімату – 4/5 світових запасів вугілля повинні залишатися «в землі» 

Вочевидь, у світі є набагато більше корисних копалин, ніж можна спалювати безпечно, на тлі реалій спричинення людською діяльністю кліматичної зміни. Хоча ринкова кон’юнктура не є досить зрозумілою, найбільш успішними інвесторами цього року стали ті бізнесмени, які продали свої капіталовкладення на виробництво енергії з корисних копалин, оминувши у такий спосіб, втрати у зв’язку з обвалом світових цін на нафту. Можливо, цього року їм просто пощастило, але їхнє рішення має сенс у довгостроковому періоді, оскільки передбачає майбутню політику відмови від виробництва енергії з корисних копалин на користь низьковуглецевої енергії.

Низка провідних пенсійних фондів та організацій США та Європи раптом заворушилися. Вони мудро дослухалися до слів колишнього генерального директора нафтового гіганту, концерну British Petroleum (BP), лорда Джорджа Брауна, який нещодавно зазначив, що зміна клімату є «справжньою загрозою» для нафтової промисловості.

У всьому світі на урядовому рівні все більше впроваджують податки за викиди вуглекислого газу в атмосферу, аби показати стрімке підвищення громадських витрат у зв’язку з продовженням використання викопних джерел енергії . Кожна тонна вуглекислого газу, викинута в атмосферу через спалення вугілля, нафти та газу, стимулює процес глобального потепління. У зв’язку з чим зростають довгострокові витрати, яких зазнає громадськість - через засуху, повені, аномальну спеку, екстремальні шторми, підвищення рівня моря . І хоча ці майбутні витрати неможливо точно оцінити, нещодавні підрахунки окреслюють зростання громадських витрат у діапазоні від 10 до 100 американських доларів на кожну викинуту до атмосфери тонну вуглекислого газу. Уряд США у інструкції енергетичного регулювання оцінює середню величину на рівні 40 доларів за тонну.

Деякі країни, як то Норвегія або Швеція , давно упровадили податок на викиди СО2 для компенсації громадських витрат, що становить 100 доларів на тонну викидів, а іноді і більше . Численні приватні підприємства, у тому числі й провідні нафтові корпорації, також нещодавно започаткували в бухгалтерському обліку внутрішню вартість вуглецевих викидів, аби під час прийняття рішень враховувати аспект інвестування у виробництво енергії за рахунок палива. Це, у свою чергу, дає можливість передбачення фінансових наслідків, а також подальших кроків уряду щодо регулювання діяльності з виробництва енергії з добутого палива, а також оподаткування.

І чим більше країн та компаній упроваджують податок на викид вуглецю , в той час, коли внутрішня бухгалтерська ціна викидів вуглецю зростає, тим менш привабливим стає інвестування у виробництво енергії за рахунок корисних копалин . Тим більшою мірою зростатимуть інвестиції у низьковуглецеву енергетику . Сигнали ринку з оподаткування СО2 (або вартості ліцензії з викидів СО2) допоможуть інвесторам та керівникам відділів регулювання грошових операцій надалі тримати чіткий курс уникати інвестувань у добування корисних копалин для отримання енергії. Окрім того, податок на викиди вуглецю є для держави ключовим джерелом прибутку у напрямку подальших інвестицій у низьковуглецеву енергетику.

З падінням міжнародних цін на нафту до позначки 40 доларів за барель влітку цього року, яку до того не було перетнуто, уряди отримали ідеальну можливість для впровадження податку на викиди вуглецю. Замість зниження споживчої ціни на нафту, урядовцям варто б було упровадити податок на викиди вуглецю.

Споживачі у будь якому разі виграють. Оскільки з кожного бареля нафти, загалом, 0,3 тонни припадає на викиди СО2. Податок на викиди вуглецю, приміром, 40 доларів за тонну, призведе до податку на нафту у розмірі 12 доларів за барель. А оскільки ціни на нафту впали втричі більше за цей податок, споживачі сплачуватимуть куди менше, ніж ще кілька місяців тому.

Більше того, нові надходження від податку на викиди вуглецю могли б стати знахідкою для урядовців. Країни з високим рівнем прибутку обіцяли країнам з низьким рівнем прибутку допомогти з інвестуванням у безпеку клімату, як стосовно низьковуглецевої енергії, так і щодо захисту проти різких змін клімату. Зокрема, вони обіцяли виділяти 100 мільярдів доларів на рік для фінансування кліматичних програм, починаючи з 2020-го року, що більше ніж 25-30 мільярдів цього року. Н ові надходження від податку на СО2 забезпечать ідеальні умови для виконання цієї обіцянки.

Математика цього підрахунку є доволі простою. Країни з високим рівнем прибутку цього року викинули майже 18 мільярдів тонн СО2 – біля половини усіх світових викидів . Якщо ці країни перекажуть по 2 долари за тонну викидів СО2 світовим фінансовим організаціям, на кшталт нового Фонду зеленого клімату, та регіональним банкам розвитку, ці перекази сягатимуть 36 мільярдів доларів на рік. Якщо частину цих коштів використати на організацію приватного фінансування, можна буде забезпечити отримання суми у розмірі 100 мільярдів доларів.

І великі нафтові компанії, і велетенські фінансові корпорації, припустилися серйозних помилок цього року, спрямувавши кошти у соціально руйнівні інвестиції.

У 2015-у році ці дві могутні галузі, та світ у цілому, можуть розпочати виправлення стану справ. Ми маємо на меті створення нової глобальної системи, яка б спрямовувала кошти туди, де вони потрібні вже сьогодні: стабільний розвиток та безпека клімату, - для нас та майбутніх поколінь.